Маєток Аршавського, більш відомий як «Дім невтішної вдови», це один із символів Києва. Він ефектний, цікавий та має свої власні легенди.
Першим володарем ділянки землі на розі Лютеранської та Банкової був колезький радник Андрій Гербаневський. Він придбав її у 1882 році. Чиновник був практичною людиною, та замовив там будівництво одноповерхового дерев’яного будинку. Будівлю обнесли цеглою, вона мала 8 кімнат. Це була типова для Липок садиба. На території ріс невеликий садок, стайні, каретна, приміщення для прислуги.
Після смерті радника, його майно перейшло у спадок до офіцера Льва Гербаневського. А той через три роки продав садибу купцю II гільдії Сергію Аршавському. Той зніс попередню будівлю і замовив будівництво нової Едуарду Брадтману. Це саме той архітектор, що спроектував та побудував театр Соловцова (зараз театр імені Франко).
Роботи почались у 1907 році. А вже на початку 1908 Аршавський зміг оселитись у своєму новому будинку. Будівля була прямокутна, мала два поверхи. Кожен фасад виконаний у своєму власному стилі. Ті, що виходять на перехрестя оздоблені дорогими будівельними матеріалами (лабрадорит, сірий граніт), прикрашені ліпними прикрасами з бетону, жовтої цегли і кування. А фасади, звернені на сусідні ділянки оформлені за допомогою облицювальної цегли.
Головна прикраса фасаду – маскарон у вигляді жіночого обличчя в короні з листя каштану. У дощову погоду по її щокам стікають струмки, що нагадують сльози. Цей маскарон і дав назву будівлі.
Інтер’єр теж був вишуканим. Ліпний декор, камін, три люстри Сваровськи збереглись і донині. Будинок мав 10 кімнат. І на той час він був оснащений всіма благами цивілізації. В будинку Аршавіна були каналізація, водогін і телефон. У дворі був гараж на два автомобілі, льодові кімнати, приміщення для водія та двірника. Там був розбитий невеликий садок з фонтаном.
Над входом знаходиться монограма з буквами СА – на честь Сергія Аршавського.
Так, будинок дійсно був вражаючий. Однак будівництво було досить дорогим. Тож одразу з після переїзду Аршавський здав весь другий поверх в оренду, щоб розрахуватися з кредиторами. Однак це не надто виправило ситуацію. Тож у 1913 році Аршавський продав свій маєток мрії підприємцю Товію Апштейну.
До речі, Апштейн володів заводом металевих виробів. До 2006 року в Києві було немало каналізаційних люків х написом «Апштейн, Київ».
Товій мав родину, дружину Груню Йосипівну та двох синів Соломона та Самуїла. Монограма над входом сподобалась новому володарю будинку. Існує міська легенда.
Згідно з нею, після смерті Апштейна, його дружина була невтішна. Вона шукала розради в релігії, містиці. Одного разу їй доставили пакунок. Там був дивний головний убір з індійського храму.Тоді щось змінилось. Володарка будинку почала відпускати слуг раніше звичного. Згодом її служниця із дому навпроти побачила у вікні Груню Йосипівну із дивним головним убором. Пізніше таємниця розкрилась. Виявилось, що вдові наснився коханий чоловік, який сказав, що в деякі дні зможе приходити. Проте побачити його можна буде лише, якщо одягнути ту саму індійську прикрасу на голову. Жінка так і зробила. Дійсно, вночі вона побачила перед вікном напівпрозору чоловічу фігуру. Вони не могли розмовляти, та все ж зуміли зрозуміти одне одного та розказати про палкі почуття.
Через декілька місяців Груня Йосипівна захворіла. Вона відчувала, що кінець вже близько. Тоді вона попросила своїх синів встановити на будинку маскарон зі своїм обличчям у тій самій масці. Після смерті, її серце поклали у флакон та замурували за маскою.
Та насправді все було зовсім не так. Дружина Апштейна дійсно була єдиною вдовою, що мешкала в будинку. Товій помер у 1917 році, а вже у 1918 нова влада націоналізувала маєток. Груню Йосипівна з синами виселили з дому. Відомо, що вона померла у Варшаві в 1927 році.
В часи СРСР будинок використовували для різноманітних цілей. До серпня 1919 року там була Федерація іноземних груп при ЦК РКП(б). У 1921 – особливий відділ XII армії. До 1925 року – профспілка Південно-Західної залізниці.
Пізніше через близькість до будівель КПУ дім Аршавського перейшов у власність Управління справами ЦК КПУ. Він використувався як резиденція для важливих гостей.
В часи незалежності «Дім невтішної вдови» став однією з президентських резиденцій. Там є обладнаний кабінет. У 1997 році він був відреставрований. В будинку зупинялись Кондоліза Райс, принц Андори, президент Бразилії, Мадлен Олбрайт. Там же відбувся саміт Україна-ЄС, де був підписаний Універсал національної єдності.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
