До Міжнародного тижня архівів 2026. Контроль над минулим завжди був невід’ємною складовою імперської політики Кремля.
В СРСР історики мали вибір: або мовчати, або говорити мовою офіційної догми. Незгодних звільняли, забороняли писати, піддавали «профілактиці» та змушували публічно каятися.
Під особливим контролем спецслужб перебували вчені з АН УРСР – провідної наукової установи республіки.
У 1972 році під час чергової хвилі ідеологічних чисток Інститут історії Академії втратив низку провідних фахівців. Серед них – Олена Компан, Михайло Брайчевський, Олена Апанович, Ярослав Дзира та інші.
Кейс доктора історичних наук Олени Компан є типовим прикладом тиску КДБ на українських вчених.
Чим же дослідниця завинила перед радянською системою?
У розсекречених зведеннях КДБ як доказ її «неблагонадійності» наводилися такі висловлювання:
– «Історія України у нас викладається у багатьох питаннях неправдиво, боягузливо».
– «Боротьба за створення самостійної української держави у XVII столітті підміняється «возз’єднанням» з Московською державою».
– «Крім класів, класової боротьби є національне єднання».
– «Насильницька колоніальна політика російського царизму всіляко обіляється… По суті історія України кастрована».
Сьогодні ці слова є очевидними фактами. Проте на початку 1970-х саме через них українські інтелектуали ставали об’єктами оперативної розробки чекістів. Режим чітко розумів: народ, який знає свою справжню історію, неможливо втримати в імперії.
Саме тому розсекречені документи ГДА СБУ є настільки важливими. Вони наочно показують, як штучно конструювалася радянська міфологія та якою ціною українці виборювали право на правду.
Фото: ЦДАМЛМУ, ф. 279, оп. 3, спр. 73.
Джерело: ГДА СБУ, ф. 16, оп. 1, спр. 1049.