Пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі це один із символів Києва. Проте його спорудження не обійшлось без скандалів та курйозів. Давайте повернемось на століття назад та дізнаємось історію створення монумента.
Проект
Причина, по якій було вирішено створити пам’ятник українському гетьману досить політична. У 1863 році було задавлене польське повстання, і тоді влада Російської імперії вирішила трохи підсилити офіційну проросійську пропаганду. Особа Хмельницького ідеально підходила для увіковічення. Оскільки, з одного боку він вів визвольну війну з Річчю Посполитою. А з іншого – підписав Переяславські угоди, згідно з якими Україна об’єднувалась із Російською імперією.
Створити монумент запросили відомого скульптора Михайла Микешина. На його рахунку вже були грандіозні скульптурні композиції, такі як пам’ятник 1000-річчю Русі в Новгороді та монумент присвячений Катерині II в Петербурзі.
Скульптор дав волю своїй фантазії і створив сміливий, навіть лютий пам’ятник. Ось опис: «Кінна статуя гетьмана, що знаходиться на вершині гранітної скелі. А під копитами труп єзуїта, що покритий розірваним польським стягом. А поряд залишки розірваних кайданів. За конем Хмельницького скинутий копитами польський пан, нижче – труп єврея-орендатора, який стискає в холодних руках награбоване церковне приладдя. А поверх цієї композиції повинні були великорос, малорос (українець), білорус та червонорус (галичанин), що слухають кобзаря. По боках п’єдесталу планувалось встановити рельєфи, що ілюстрували битву під Збаражем, Переяславську раду і урочисту зустріч Хмельницького в Києві».
Як видно з опису, про політкоректність мова не йде. Пам’ятник повністю мав відповідати офіційній пропаганді Російської імперії.
Коли Микешин привіз в Київ модель майбутнього монумента, це викликало деяке занепокоєння міської влади. Все ж поляки та євреї становили значну кількість загального населення Києва, а подібний пам’ятник ніяк не допомагав зберегти мирні відносини в місті. Однако проект вже був затверджений імператором Олександром II.
Конфлікт скульптора та місцевої влади вирішився просто. На такий грандіозний задум просто не вистачило коштів. Вдалось зібрати третину суми. Цього вистачило на створення лише кінної скульптури без політичних символів.
Далі почали обирати місце розміщення. Було багато варіантів, починаючи із Золотих воріт і закінчуючи Бесарабською площею. Однак все ж була обрана Софійська площа. І знов проблема. Задня частина коня не повинна була бути повернута до храмів. Поки знайшли правильну позицію, не раз змінювали положення руки гетьмана. Він же повинен був вказувати булавою на Москву.
Заарештований пам’ятник
Металеві деталі відливали в Петербурзі і залізницею доставляли до Києва. Восени 1880 року вони прибули до місця призначення. Однак встановлювати монумент ще було рано. Тому запаковані частини пам’ятника поклали на зберігання Старокиївського поліцейського відділку. У місті шуткували, що «Богдана заарештували».
Роботи почались у серпні 1881 року. З Петербурга приїхав майстер Яким Іванов. Він склав кінну статую на цегляному постаменті. Напівготовий монумент поставили на Софійській площі, огородили парканом. Коштів не вистачало, тому було вирішено поставити гетьмана на піраміду. Але цар Олександр III бажав саме курган із каміння. Так монумент перетворився на довгобуд.
Як був врятований Богдан?
Будівництво завмерло. Річ у тім, що загальна сума зборів становила 43 821 руб. З них 10 000 це був гонорар Микешину. Коштів майже не залишилось. А тим часом так званий наглядач Старокиївського відділку Кохановський доповідав керівництву про стан Софійської площі: «представляется в отвратительно безобразном состоянии: человеческие испражнения, уже сильно разложившиеся, покрывают это место густым слоем и, вместе с запахом разлагающейся мочи (все проходящие здесь же совершают свои отправления) распространяют сильное зловоние на значительное расстояние по площади и мостовой».
Нагадаємо, це був 1881 рік. А у 1888 саме у Києві планувалось урочисте святкування 900 – річчя Хрещення Русі і Софія Київська повинна була бути у центрі подій. Ситуацію врятував архітектор Володимир Ніколаєв.
У 1885 році він створив проект кургану, облицьованого гранітом і запропонував безкоштовно керувати роботами.
З цього моменту події почали складатись якнайкраще для монумента Богдана Хмельницького. Ухвалили новий проект, згідно з яким пам’ятник став нижче на 2 аршини (1,5 метри). Міністерство внутрішніх справ погодилось виділити 12 000 рублів на закінчення робіт. А коли виявилось, що гроші будуть лише в наступному році, міський голова Іван Толлі дав цю суму із власних коштів.
Допомагали і міські установи. Морське відомство виділило 1600 пудів лому для відливки. Київське кріпосне інженерне управління подарувало наполовину обтесаний граніт.
Володимиру Ніколаєву вдалось не лише закінчити монумент, але й знайти гроші на декоративний паркан із 4 ліхтарями.
Урочисте відкриття пам’ятника Богдану Хмельницькому відбулось 11 липня 1888 року. Наступного дня почалось святкування 900-річчя Хрещення Русі.
Пригоди за різного правління
На постаменті був напис: «Волим под царя восточного православного», а з лівої сторони від вершника ще один: «Богдану Хмельницкому единая неделимая Россия».
Такі слова, звісно, не подобались більшовикам. Тому після 1917 року напис прибрали. Залишились ім’я гетьмана та дата встановлення.
http://https://life.informator.news/wp-content/uploads/sites/4/2018/12/49.jpg
Подарунок від Ніколаєва у вигляді паркану, лавок, ліхтарів теж зникли. У 1946 році один з чиновників запропонував посадити замість них туєві дерева.
Тому чавунні деталі переплавили. Невелика частина паркану деякий час стояла над Кмитовим яром. Її теж здали на металолом. До сьогодні зберігся лише один чавунний стовпчик. Його передали в Музей історії Києва.
Ліхтарі та новий паркан повернувся завдяки архітектору-реставратору Юрію Лосицькому. Він встиг підготувати проект і втілити його в життя.
І сьогодні пам`ятник Богдана Хмельницького гордо стоїть на Софійській площі майже такий, як і 130 років назад.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
