Ще декілька десятків років назад показ фільмів «Смугастий рейс» або «Людина-амфібія» приковували до екранів телевізорів людей різних поколінь. А між тим, сценарист, який брав участь у створенні цих картин народився в Києві на Подолі. Життя Олексія Каплера схоже на пригодницький роман. Всі інгредієнти є: злети, творчі успіхи, падіння, заслання, багато жінок, дочка радянського вождя, драма, трагедія та ейфорія.
На Подолі в родині заможного єврейського підприємця 11 жовтня народився хлопчик Лазар. Батько володів швейною майстернею, мати була домогосподаркою. До речі, будинок родини Каплер стояв на тому місці, де зараз знаходиться кінотеатр «Жовтень».
З дитинства Лазар був затятим кіноманом. Він не лише дивився фільми, а з друзями замість уроків розігрував власні спектаклі. В 15 років хлопець змінив ім’я на більш звичне Олексій.
Тоді ж він з такими самими відчайдухами Сергієм Юткевичем та Григорієм Козинцевим влаштували власний ляльковий театр «Арлекін». Вистави проводили на одній із київських площ. Один із них крутив шарманку, двоє інших влаштовували веселий балаган для містян.
Закінчивши гімназію, почав грати в київському естрадному театрі. А в 1921 році молоді актори поїхали до Ленінграда. Там юнаки створили Фабрику Ексцентричного Актора (ФЕКС). Вони провадили ідею, що традиційне мистецтво вже себе пережило, світу потрібні новатори. За девіз взяли собі фразу Марка Твена: «Краще бути молодим щеням, аніж старою райською пташкою». Олексій Каплер з друзями робили на сцені справжнє шоу, з цирковими та естрадними номерами.
У 1921 році юнак вперше одружився. Його обраницею стала Тетяна Тарновська, представниця старовинного українського роду Тарновських, одна із перших актрис радянського кіно. Для того, щоб узяти шлюб Каплеру довелось змінити релігію, та прийняти християнство. Проте навіть це не врятувало подружнє життя. Через 8 років вони розійшлись. Водночас професія актора розчарувала Каплера. Він хотів чути зі сцени свій власний текст, а не завчати чужі думки.
У віці 23 років Олексій поїхав в Одесу. Юнак почав працювати асистентом Олександра Довженко у фільмі «Арсенал». Повернувшись у Київ, намагався писати сценарії, проте невдало. Обидві картини «Право на жінку» та «Шахта 19-28» заборонили.
Приватне життя чоловіка теж не було аж надто спокійним. Спершу він жив у цивільному шлюбі з лікарем Тетяною Златогоровою, пізніше з актрисою Галиною Сергієвою. Працював військовим кореспондентом і шукав шансу себе проявити.
І, нарешті, йому вдалось схопити синю пташку за хвіст. В даному випадку, синю пролетарсько-комуністичну пташку. Олексій виграв конкурс сценаріїв до фільму «Ленін у жовтні». Сталін, який був на закритому показі, залишився задоволеним. Каплер зобразив його важливим соратником вождя комунізму. Далі було ще декілька ідеологічних фільмів. За них Олексій отримав орден Леніна і премію Сталіна. Здавалось би, потрібно просто продовжувати працювати в тому ж дусі і все буде добре.
Проте, як кажуть французи, сherchez la femme. На заваді стало кохання до жінки. Дуже непростої жінки.
Одного разу Олексій потрапив на вечірку з приводу святкування річниці Жовтневої революції. І там він познайомився зі Світланою Аллілуєвою. Каплеру було 40 років, він швидко завоював серце 16-річної дівчини. Дочку Сталіна підкорило галантне ставлення Каплера. Він показував їй останні новинки зі світового кіно, приносив книжки, відкривав новий мистецький світ. Побачення проводились у присутності охорони, і були досить цнотливими.
Пізніше режисер поїхав робити репортаж в Сталінград, що тоді був в оточенні. І у репортажах давав прозорі натяки на свій небезпечний роман. Батько Світлани був дуже розлючений. Його донька зустрічалась із майже втричі старшим чоловіком, до того ж єврейської національності. Сталін вжив заходів.
Каплеру запропонували поїхати на фронт, щоб збирати інформацію для нового фільму. Чоловік відмовився і замість цього поїхав у заслання. Його заарештували за антирадянську агітацію і відправили на 5 років у Воркуту. Там він працював фотографом і перебував у тяжкій депресії. З цим станом йому знов допомогла впоратись жінка. На Воркуті режисер почав нові стосунки з Валентиною Токарською. Вона стала його другою офіційною дружиною.
Після заслання Олексій приїхав до Москви, попри заборону. Він не шукав зустрічей з Аллілуєвою. Навпаки, збирався до Києва. Але лиш тільки зайшов до потяга, як його знов заарештували. І знов заслання в містечко Інта. А там було особисте розпорядження Йосифа Віссаріоновича, яке забороняло давати йому легку роботу. Режисеру довірили керувати підіймальною машиною у шахті. Його робочим місцем був тісний сарай, Каплер там сидів один та за сигналом робітників підіймав діжу з шахти, перерви на обід не було. В місяці було три вихідних дні. Проте керівництво лагерю в ці дні проводило обшуки та інвентаризацію власного небагаточисленного майна в’язнів.
Кінець жахливому існуванню принесла смерть Сталіна. Каплін та його дружина потрапили під амністію. В 1954 році був повністю реабілітований. В той же Олексій випадково зустрівся зі Світланою Йосипівною, яка запропонувала знову бути разом, але після десяти років заслання чоловік відмовився. Подружнє життя на волі теж не вдавалось.
В 1954 році на курси сценаристів, де викладав Олексій Каплер, вступила Юлія Друніна. Між ними спалахнуло почуття. Шість років жінка боролась з собою, оскільки була у шлюбі з Миколою Старшиновим та виховувала дочку. Врешті решт, і Олексій, і Юлія покинули свої родини на зіграли весілля. Нареченому було 50 років, а його обраниці – 30. Проте їх життя стало справжньою казкою про кохання.
У професійному житті теж настала світла смуга. У 1966 році Каплера запросили вести передачу «Кінопанорама», що виходила в прямому ефірі. Він проводив інтерв’ю із людьми причетними до світу кінематографу, розповідав про нові фільми, згадував старі часи. Живий, безпосередній ведучий з відмінним почуттям гумору став символом цієї передачі. А вона була дуже популярна і йшла до 1972 року.
В 1967 році чоловік був обраний віце-президентом Міжнародної гільдії сценаристів у Лондоні.
Олексій Каплер помер 11 вересня 1979 року від раку. Його поховали на Старокримському кладовищі. А поряд знаходиться могила Юлії Друніною, що так і не змогла пережити втрату коханого чоловіка. Вона вкоротила собі віку, отруївшись чадним газом.
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
