Повінь у Києві у 1931 році. Як і будь-яке історичне місто, що розташоване на берегах могутньої річки, неодноразово стикався з руйнівною міццю паводків. Один з таких паводків стався 2 травня 1931, коли рівень води сягнув на 8,53 метра вище за умовний нуль.
КиївІнформ, посилаючись на матеріали “Історичної правди”, покаже та розкаже про наслідки, що принесла “велика вода”.
2 травня 1931 року рівень води у Дніпрі був на 8,53 метра вище за умовний нуль. Тоді вода досягла вулиць Подолу, затопивши місцевість аж до пагорбів. Від підвалів до перших поверхів – вода швидко сягала вищого рівня. За деякими переказами, кияни навіть ловили рибу одразу вдома, не виходячи з будинків. Ось який вигляд мав Дніпро та набережна в 1930-ті роки.
Звичайні, невеликі повені регулярно заливали торгові райони Подолу, які древлянські посланці спостерігали ще в часи княгині Ольги, в той час, як масштабні розливи вимагали від усіх жителів низькорозташованої частини міста шукати порятунку у втечі. Адже, як свідчать фото, тоді по Подолу можна було плавати на човнах.
Осінь 1930 року, що видалася особливо дощовою, стала передвісником майбутньої великої міської катастрофи. Вода насичувала ґрунт до такої міри, що він більше не міг вбирати вологу, в результаті чого вона стояла калюжами в низовинах. Зима принесла морози, які промерзли ґрунт на глибину кількох метрів, а кількість снігу перевищила звичні середньорічні показники в півтора-два рази.
Навесні 1931 року, що прийшла несподівано пізно – лише до квітня, опісля місто знову зіткнулося з сильними опадами. Метеорологи Києва, в обов’язках яких було своєчасно попереджати про можливість великих паводків, з якихось причин не врахували ці небезпечні кліматичні умови.
Вода ринула на вулиці Подолу, повністю затопивши район аж до підніжжя пагорбів. Спершу повінь охопила підвали та льохи, з яких не встигли евакуювати побутові запаси, а згодом проникла до житлових приміщень на перших поверхах будинків.
Бурхливий потік річки захоплював усе на своєму шляху, від масивних барж до легкого сміття, завдаючи значних ушкоджень об’єктам інфраструктури. Попри невтомні спроби оборонців електростанцій втримати ситуацію під контролем, водна стихія виявилася потужнішою, загрожуючи інфраструктурі.
Рятувальні команди на човнах переміщалися Подолом, витягаючи з води мешканців, які не володіли навичками плавання. Однак, більшість постраждалих самостійно пересувалася вулицями, борсаючись в воді, яка сягала їм пояса, а інколи й груди. Мешканців Труханового острова та Слобідки доводилося евакуювати з вершин їхніх домівок, залишених під водою майже по дахи.
2 травня 1931 року води Дніпра піднялися на рекордні 8,53 метра вище за базову відмітку, що стало історичним максимумом. Лише з настанням кінця травня, коли рівень води почав спадати, Рибальський півострів знову об’єднався з материковою частиною, спонукаючи містян до підрахунку збитків. Затоплення і пошкодження торкнулися майже трьох сотень житлових будинків, станцій, а також хлібопекарень, загострюючи проблему продовольчої безпеки Києва.
