У цій статті ви дізнаєтеся, чому в Києві виникла епідемія холери і скільки народу вона викосила, хто такі золотарі і як столиця боролася з фекаліями. До вашої уваги — коротка історія київської каналізації від Мій Київ.
Епідемія холери та пуголовки у склянках
Навесні 1872-го року, нарешті, з’явився водопровід. Він проходив Хрещатиком, Великою Васильківською, вулицею Грушевського, Сагайдачного та бульваром Шевченка. Інновація викликала захоплення місцевих жителів. Щоправда, якість води, що подається, багато в чому бажала кращого. Фільтри для очищення швидко засмічувалися. В результаті у водопровід потрапляли навіть пуголовки та дрібна рибка. Крім того, вода постачалася з перебоями. Каналізації на той момент ще не було.
Ці складові спричинили стрімке підвищення смертності. За цим показником Київ вибився у лідери серед міст Російської імперії. У грудні 1894 року запрацювала Київська Шоновська система каналізації. Вона стала однією з перших у Європі у своєму роді. Її принцип полягав у тому, що стічні та дощові води текли різними трубами. Але це рішення лише посилило проблему.
Усі нечистоти зливались на поля, розташовані вище за Київ. В результаті у водопроводі завівся холерний вібріон. Так, 1907-го року, після епідемії черевного тифу на киян напала холера. Вона забрала з собою 389 життів. Місто потрясла новина про годувальницю з земського притулку, що заразила 40 немовлят. В результаті 15 малюків померло від холери.
Лікарні міста були переповнені. Епідемія у своєму жахливому вигляді доводила киян до паніки. Ті, що підхопили недугу, буквально висихали від високої температури, що перевищує 40 градусів. Організм повністю зневоднювався і тіло ставало схожим на мумію. На цьому тлі преса тиражувала необґрунтовані плітки. Так газета «Киянин» повідомила, що розповсюджувачами холери стали студенти університету Святого Володимира (КНУ Т. Г. Шевченка). Одного разу озлоблений натовп напав на двох студентів і розтерзав їх.
Лікувати холеру намагалися будь-якими способами, наприклад, чаєм з додаванням соляної кислоти. Нічого не допомагало, поки 1908-го року місто не почали переводити на артезіанське водопостачання. Чиста вода перемогла холеру і надалі подібних епідемій у Києві не виникало.
Каналізація і хлор
Добудовувати каналізацію довелося поблизу Девіч-гори на Видубичах. Вона була самопливним колектором з відстійниками. Але сильний вибух снарядів, що зберігаються на горі, занапастив підлогу Печерська, а заразом нову каналізацію.
Усі нечистоти знову довелося виливати у Дніпро. Ситуація змінилася лише 1965-го року, коли запрацювала очисна станція у Бортничах. До цього, 1939-го року, воду, що подається, стали очищати хлором. Проблема полягає в тому, що ця речовина повільно отруює організм людини. До всього, у воді, що поставляється по водоканалу присутні марганець, цинк і ряд інших шкідливих компонентів.
Замінити хлор на інший очисник обіцяв ще мер Леонід Черновецький. Його невиконана обіцянка дісталася у спадок команді Віталія Кличка. Столична влада обіцяє замінити хлорку на діоксид хлору. Але як це доцільно?
Можна спитати про це у німців. Сьогодні Німеччина є країною з найчистішою водою в Європі. Німецька вода, що випливає із крана, придатна для пиття.
Її очищають за допомогою вельми незвичайної системи. Спочатку воду озонують. Вода збагачується киснем для абсорбування заліза і марганцю за допомогою реагентів. Потім проганяють через пісочні фільтри. На перший погляд все дуже просто. Варто також зазначити, що в Берліні вода подається зі свердловин, а не черпається з Рейну, незважаючи на те, що ця річка найчистіша в Європі.
Більше подробиць про те, як в Києві облаштовували повноцінну каналізацію, які у неї є сучасні проблеми та чи планують їх вирішувати – читайте у розширеній статті на Мій Київ.
