Андріївська церква – це один із символів Києва. Велична, святкова, урочиста. Вона внесена в перелік 1000 чудес світу. І цілком заслужено.
За легендою, церква знаходиться на сакральному місці. Декілька тисяч років тому саме там Андрій Первозванний встановив хрест та передрік появу великого, гарного міста. Він стояв на тому горбку та благословляв навколишні землі. Згодом пророцтво здійснилось.
У XI сторіччі на тому місті була збудована дерев’яна церква. Її назвали Хресто-Воздвиженською. Однак вона була вщент зруйнована під час нападу татаро-монголів.
У 1744 році до Києва завітала імператриця Єлизавета. Її надзвичайно вразив краєвид, що відкривався з верхівки Андріївського узвозу. Настільки, що жінка наказала побудувати на тому місті придворну церкву. А серпні того ж року імператриця власноруч заклала перший камінь у фундамент. Митрополит Київський, Галицький і Всієї Малої Русі Рафаїл провів урочисте службу, освятив місцезнаходження майбутньої святні та встановив там хрест.
Історія Андріївської церкви офіційно почалась. Однак, особисте покровительство вінценосної не гарантувало безхмарного майбутнього.
Перший проект розробили архітектор Йоган Шедель та військовий інженер Данило Дебоскет. Проте Єлизаветі він не сподобався. Тож вона доручила цю роботу імператорському обер-архітектору Бартоломео Растреллі. У 1748 році проект був готовий та схвалений замовницею.
Керівником будівництва був назначений придворний архітектор із Москви Іван Мічурин. Саме він припустився фатальної для Андріївської церкви помилки. Згідно з проектом Растреллі, потрібно було відвести всі підземні води та джерела від будівлі. Мічурін не знав цю місцевість достатньо добре. Тож він вирішив просто зробити глибший фундамент. В результаті храм має фундамент висотою 50 метрів. Іван Мічурін вирішив, що цього досить. Проте, час показав, що московський архітектор помилявся.
Імператриця Єлизавета Петрівна померла, так і не дочекавшись завершення будівництва. А разом з її смертю припинилось фінансування проекту. Більше того, Андріївську викреслили із переділу придворних храмів. Вона була передана київському магістрату, який і продовжив фінансувати будівельні роботи. В цілому вони тривали 10 років.
На будівництво було витрачено більш ніж 20 000 цеглин. Ікони малювали відомі на той час живописці: Вишняков, Роменський, Чайковський, Антропов.
Проте після закінчення робіт про церкву забули. Підземне джерело продовжувало текти біля східної опори, руйнуючи її, дах почав протікати. У 1767 році київський генерал-губернатор Федір Воєйков дав наказ детально обстежити храм та скласти кошторис ремонту. Зі всіма необхідними паперами та розрахунками він поїхав на авдієнцію до Катерини ІІ. Нова імператриця грошей не дала, однак наказала освятити будівлю.
Церемонія була проведена 19 серпня 1767 року, через 23 роки після закладки першого каменю у фундамент. Ініціаторка будівництва Єлизавета Петрівна була б дуже розчарована, якби побачила своє дітище. Церква вже потребувала ремонту.
Вже наступного року Воєйков, заручившись підтримкою митрополита Київського та Галицького Арсенія, знов спробував отримати гроші для відновлення храму. Він просив суму у 6459 рублів. І знов чиновник почув відмову. Щоправда, цього разу була створена спеціальна комісія з цього питання. Було прийнято рішення розділити всі витрати між київським магістратом, царською казною та Синодом. Почалось напружене листування між цими установами. Бюрократичні міжусобиці тривали 18 років. Ніяких позитивних результатів для Андріївської церкви воно не дало. Храм продовжував повільно руйнуватись.
У 1786 році митрополит Самуїл звітував Синоду, що Андріївська церква не просто бідна, вона у злиднях. Ризи священників заношені, на алтарі тріщина, зі стін сиплеться штукатурка, церковне начиння дуже малочислене.
В той час було закрито декілька київських монастирів. Частину їх начиння та церковного одягу передали Андріївський церкві. Таким чином, лише через 20 років після відкриття вона отримала все необхідне забезпечення.
Лишалось питання ремонту. Митрополит Самуїл самостійно за власною ініціативою звернувся до графа Петра Румянцева-Задунайського. Той був губернатором. Він наказав міській Думі нарешті привести до ладу багатостраждальну церкву. У 1787 році нарешті підземні ключі були відведені, а будівля відремонтована.
Згодом, буле ще декілька капітальних ремонтів, з інтервалом в 10-15 років. Ситуація докорінно змінилась у 1840-х роках. Андріївська церква з проблемного, храму, що поступово руйнується, перетворився в один з символів християнства. Це заслуга 2 людей: блаженного Івана Босого та історика Андрія Муравйова.
Юродивий Іван Босий відкрив у стилобаті церкви притулок для бідних. Причому пожертви для цього притулку надходили зі всіх куточків Російської імперії.
Андрій Муравйов, в свою чергу, безкорисливо турбувався про святиню. У 1867 році він організував свято на честь 100-річчя з дати освячення. Захід відвідала імператорська сім’я. Історик провів для своїх поважних гостей екскурсію. Після цього почалась нова сторінка в історії церкви. Почались пожертви, Андріївська стала популярною, кияни нарешті полюбили свій проблемний, проте красивий храм.
Церкву ще неодноразово ремонтували. Вона працювала до 1932 року. Від руйнування під час антирелігійної кампанії СРСР Андріївську врятувало авторство Растреллі. Саме він був автором Зимового палацу. А штурмом цієї будівлі більшовики пишалися.
В 1939 році в церкві була філія Софійського антирелігіозного музею. Але Друга світова війна поклала край цьому богохульству. Служби відновили. В 1949 році в стілобаті розмістилась Київська духовна семінарія. А в самому храмі зберігались мощі святої великомучениці Варвари.
У 1960 році спершу семінарія, а потім і сама церква були закриті. Мощі перенесли у Володимирський собор.
З 1968 року Андріївська була музеєм.
В 2008 році президент Віктор Ющенко передав Андріївську церкву Українській автокефальній православній церкві.
До «Євро-2012» був знову проведений капітальний ремонт. Схил пагорба укріпили, дерева та кущі спиляли.
18 жовтня 2018 року Верховна Рада України прийняла закон «Про особливості використання Андріївської церкви Національного заповідника «Софія Київська»». Ним передбачається передача храму в безкоштовне постійне користування Вселенському патріархату для проведення богослужінь.
Щодо Андріївської церкви існує декілька легенд. Одна з них стосується причин, чому вона не має дзвіниці. Кажуть, що під горбом знаходяться підземні озера. А від голосного переспіву дзвонів вони можуть вийти з берегів та зруйнувати храм. Однак більш вірогідною є інша версія. Храм планували будувати не для прочан, не було потреби кликати їх на службу. Церква повинна була стояти закрита з почесним караулом біля дверей. А заходити всередину мали право лише імператриця Єлизавета Петрівна та члени вінценосної родини.
Андріївська церква особлива, незвична, нестандартна. Збудована за примхою імператриці, без дзвіниці, на пагорбі з підземними водами вона вистояла, пережила більшовицьку окупацію і Другу світову війну. Вона досі, як і декілька століть тому височіє над Андріївським узвозом та служить своїй шляхетній меті.
Автор та фото: Марина Пєтушкова
Фото: Oldkiev.ho.ua
для ІНФОЛАЙФ
понаехало, понастроили,
чем впечатляет выступление чужой совести? смертью