На Шовковичній вулиці багато цікавих будинків. І сьогодні буде розповідь про один з них – той, що схожий на палац казкової принцеси. Це прибутковий будинок барона Ікскюль-Гільденбанда, що знаходиться за адресою вулиця Шовковична, 19.
Маєток, де пройшло дитинство мами вченого Вернадського
Першим володарем ділянки землі, де згодом побудували цей палац, був Петро Христофорович Константинович. У палацовому плані 1854 року, вже позначений його дім. Хто ж такий був Петро Константинович, і який його зв’язок з родиною Вернадських?
Він походив з старовинного козацького роду, обрав військовий фах і приймав участь в битвах під Смоленськом та Бородином. В 1849 році вийшов у відставку і чині генерал-майора.
Чоловік мав три дочки. У 1863 році в Петра Христофоровича народилась дочка Ганна, що стала матір’ю видатного вченого Володимира Вернадського. Дитинство та юність дівчинки пройшло в будинку на Шовковичній.
Дівчина мала чудовий голос, і згодом переїхала до Петербурга. Там вона співала в хорі М. Балакірєва. В тому ж місті Ганна познайомилась з професором політекономії киянином Іваном Вернадським. Згодом у них народився хлопчик – в майбутньому талановитий учений. Володимиру довелось в дитинстві гостювати в маєтку дідуся.
Садиба складалась з двох одноповерхових дерев’яних будинків, та декількох господарських споруд. На території був сад площею 200 квадратних сажнів (близько 900 квадратних метрів). Пізніше був зроблений детальний опис маєтку. З боку подвір’я головний будинок мав скляну галерею з виходом до саду. Будинок мав 8 кімнат. Флігель був скромніший, мав 6 кімнат скромно обставлених.
Коли у 1862 році померла дружина генерала Вікторія. Три сестри отримали у спадок родинний маєток. Однак у той час всі вони були заміжні. Тож у 1870 році продали його. Новою володаркою стала Софія Володимирівна Ікскюль фон Гільденбанд, дружина полковника Генерального штабу барона Людвіга-Августа Ікскюль фон Гільденбанда.
Однак це ще був не той палац, який зараз прикрашає Шовковичну.
У власності родини Ікскюль фон Гільденбанд
Баронеса Софія Володимирівна була жінкою прагматичною. Вона мешкала у флігелі, а головний будинок здавала в оренду. Наприкінці XIX сторіччя 8 кімнатний будинок на Липках вартував 1500 рублів на рік. Домовласниця померла, і власниками маєтку стали її нащадки: дві дочки Софія і Ганна та син Володимир. Родина Ікскюль фон Гільденбанд володіла ще нерухомістю, тож сестри віддали будинок матері Володимиру. Він лише виплатив жінкам їх частки.
Хто такий Володимир Ікскюль фон Гільденбанд?
Барон Володимир Августович був нащадком дворян Ліфляндської губернії. Освіту отримував в першій Київській гімназії та Михайлівському артилерійському училищі.
Обрав військовий фах. Звісно, чоловік не був у складі звичайної піхоти. Він служив в Київському міському арсеналі, пізніше став начальником креслярні. У 1899 році Володимир вийшов у відставку в чині полковника. Однак спокійне, світське життя було не для нього. Вже в 1902 році був обраний членом Міської управи. Також був членом опікунської ради Київського відділення сліпих.
Чоловік був одружений, мав двох дітей: дочку та сина. До речі, його син Олександр обіймав посаду директора Російського імператорського банку.
Володимир Августович помер у 1914 році. Його нащадки виїхали закордон після приходу більшовиків.
Повернемось до будинку
Володимир продав флігель київському купцю Семену Могилевцему. Він і досі неушкоджений, відомий як «Шоколадний будинок».
Потрібно зазначити, що тоді всі маєтки на Липках були оточені садами, скверами, діяли «еспланадні правила». Коли їх скасували, барон Ікскюль фон Гільденбанд одразу ж почав перебудову будинку.
Проект був замовлений інженеру Миколі Вишневському. Для реалізації своїх задумів Володимир Августович тричі брав кредит в Київському товаристві взаємного кредиту.
Триповерховий будинок в неоготичному стилі був побудований в 1902 році. Він складався з 5-7 кімнатних квартир. Вони здавались в оренду, вартість складала 100-130 рублів в місяць. На подвір’ї знаходились каретні сараї та стайні. В підвалі – приміщення для прання та погреби. Кожна квартира мала ванну, туалет, кахельні печі. В будинку провели електрику.
В сараї була камінна льодовня. У дворі був каналізаційний павільйон. Ворота будівлі були прикрашені різнокольоровим склом. На даху було три цегляні парапети та 7 гострих башт. Таким чином, це було напрочуд комфортний, сучасний та зручний будинок. Там, до речі, були не лише квартири, але й приміщення для правління цукрових заводів родини.
Від елітного будинку до комуналки
Незадовго до смерті Володимир Августович продав маєток Василю Меснянкіну. З цього почалась довга веремія власників елітної нерухомості: дворянка Марія Новаковська, купець Гірш Бобер, княжна Ядвіга Любомирська.
А у 1920 році садибу було націоналізовано на основі Декрету «Про відміну права власності на нерухомість у містах». Спершу її перетворили на комуналку, пізніше – на звичайний багатоквартирний будинок. Там мешкали поет Микола Бажан і економіст Павло Першин. Внаслідок цього вишукане внутрішнє оздоблення було вщент знищене.
У 1943 році будинок сильно постраждав від вогню, з семи шпилів вцілів лише один. Його відновлювали силами військовополонених у 1944 році.
У 90-х років дім декілька разів намагались купити приватні компанії. В 2000 це вдалось, всіх мешканців виселили, будівлю реставрували. Проте від первісного вигляду залишився лише фасад та вестибюль.
В 2009 році Київрада продала будинок компанії «Портокале» за 7,5 млн грн. Ходили різні чутки: що там відкриють готель, що насправді його придбав Микола Азаров.
Як би там не було, а сьогодні будинком можна милуватись лише з вулиці, він закритий для відвідування.
Автор і фото: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
