Гуляючи классичними туристичними маршрутами Києва неможливо оминути увагою будівлі, що побудував Городецький. По-перше, їх дійсно багато, а по-друге – вони вражають.
Владислав Городецький (справжє ім`я Лешек Дезидерій) народився 4 червня 1863 року в дворянській родині польського походження на Поділлі. Його рідне містечко називається Шолудьки, зараз це Немирівський район Вінницької області. Дитинство хлопчик провів у Жабокричах. Перші 10 років життя Владислава пройшли спокійно, розмірено. Сімейний маєток, прогулянки верхи, заняття музикою на фортепіано віденської фірми Зейтнера.
Проте батьки хлопця збанкрутіли і все це довелось продати за борги. У школу юнак пішов в Одесі, а вищу освіту здобув в Імператорській академії мистецтв в Санкт-Петербурзі. Проте найцікавіше починається, коли він приїхав до Києва, де за тридцять років зумів стати найзнанішим архітектором.
Владислав Городецький приїхав до Києва у 1889 році. Він був бідним шляхтичем, з гарною освітою і чітким розумінням своєї мети. Таких підприємливих юнаків у місті було багато, проте стати всесвітньо відомими архітектором зміг лише він.
Дорогу до високих кіл київського бізнесу йому відкрив шлюб. Дружиною амбітного шляхтича стала Корнелія Марр. Це була дочка купця 1 гільдії, Йосифа Марра. Володар двох заводів на Куренівці любив свою доньку та посприяв кар’єрі зятя.
До речі, це був шлюб вигідних для обох, оскільки Корнелія стала дворянкою.
Першим проектом стала усипальниця для родини Штейнгелів, що знаходилась на Аскольдовій могилі.
А потім Владислав Городецький став проектувати громадські вбиральні. Як вам контраст? Громадські туалети і будинок з химерами. Однак, чоловік добре розумів, що для досягнення успіху потрібно заробити репутацію та продемонструвати свої якості професіонала. А замовлення від Київського акціонерного товариства каналізації йому в цьому допомогло. Була створена фірма «Будівельна контора домової каналізації архітектора В.В. Городецького». Компанія займалась створенням дворових вбиралень і їх подальшим підключенням до системи каналізації.
Чоловік блискуче виконав замовлення, і вже наступного року був запрошений до складу товариства, що володіло монополією за забудову колишнього маєтку Мерінга. Це був успіх.
Щоб розуміти наскільки, варто зазначити, що лікар Мерінг володів ділянкою між сучасними вулицями Хрещатик та Банкова. Це велетенський шмат дорогої, престижної землі. Зокрема, Офіс президента стоїть на території колишнього маєтку цього землевласника.
Другий момент, світ бізнесу у дореволюційному Києві був досить тісний. Не потрібно романтизувати той час, там теж багато чого вирішували зв`язки. І, можливо зараз, забудова тієї ділянки у середмісті стала б предметом гучного журналістського розслідування. Туди були допущені лише «свої». Проектом забудови керував Георгій Шлейфер. Також в команді були Едуард Брадтман, Мартін Клуг, та Владислав Городецький. Ніяких випадкових людей.
Владислав Владиславович відповідав за проектування розташування вулиць.
Під час виконання цієї роботи Городецький заробив не лише ім`я, але й достатньо великі кошти.
Після цього чоловік став акціонером цементного заводу “Фор” під Києвом. А тепер погляньмо, з чого зроблено більшість його будівель? Правильно, з цементу, що вироблявся на цьому заводі. Він часто забирав свої дивіденди у вигляді будівельного матеріалу.
Молодого архітектора помітили, він отримував все нові і нові замовлення. Найвідомішими його творіннями стали Національний художній музей України, Караїмська Кенасса та костел святого Миколая.
Настав час будувати будинок для себе. Городецький не зрадив своїй авантюрній натурі. Він побився об заклад з архітектором Олександром Кобелевим, що зможе у найкоротші терміни побудувати будинок на прямовисних схилах Печерських пагорбів. За два роки там стояв незвичайний будинок. Дім з химерами, відомий на весь світ. І до речі, побудував він його безкоштовно.
Колишній маєток Мерінга розбили на 18 ділянок. І та, що зараз знаходиться на Банковій, 10, була найдешевшою. Це й зрозуміло, будуватись там було важко, багато хто б сказав, що неможливо. Але не Городецький.
Чоловік дочекався, поки ціна за ділянку стане максимально низькою. А потім домовився з Георгієм Шлейфером, своїм хорошим знайомим та колегою, що розплатиться за цю 18 ділянку пізніше, коли збудує там дім та буде отримувати прибуток від орендаторів. Проект він розробив самостійно.
А потім звернувся у Товариство взаємного кредиту. Там бізнесмен отримав кошти на будівництво першого поверху під заставу землі. Другий поверх будувався під заставу першого і так далі. Будівельний матеріал взяв на заводі «Фор».
У 1901 році найвідоміша споруда Городецького була готова. А у 1903 році Владислав Городецький туди переїхав. Та почав здавати квартири, щоб розрахуватись з боргами.
Ціни в будинку були такі: двокімнатна – за 420 рублів в рік, трикімнатна – за 540, шестикімнатні – за 1200, восьмикімнатні – за 2000, дев’ятикімнатна – за 2750, а десятикімнатна – за 3500 рублів.
Владислав був яскравою особистістю. І він міг це собі дозволити. Пристрасний мисливець, носив дорогий дизайнерський одяг, їздив по місту на авто, літав з першими авіаторами і навіть гуляв з ручною мавпочкою.
Після революції, Владислав Городецький назавжди покинув Україну, не захотів жити під владою більшовиків. Він жив у Польщі, потім в Ірані, де й похований.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
