Історія київського Йордану

Христос Охрестився! В річці Йордані! Сьогодні, православні східного обряду святкують Водохреща. Але в Києві, є свій Йордан. Це джерело, яке за легендою, бере початок у священній річці. Джерело, а також невелика капличка зараз знаходяться у промисловій частині Подолу.

Але це маловідоме місце, має напрочуд цікаву історію, трохи чарівну, і дуже трагічну. Умовно історію Микільсько-Йорданського храму можна розділити на три етапи. Перший – за часів Київської Русі.

Чому з`явилась ця легенда?  У своєму дослідженні «Описание Киева» етнограф Микола Закревський розповів цікаву історію. Один паломник з Києва, коли був у Палестині на березі Йордану, випадково впустив у воду срібний кухлик. Його віднесло течією. Коли чоловік повернувся до Києві, він завітав до Микільського Йорданського жіночого монастиря. І дуже здивувався, побачивши втрачений кухель у колодязі. Ця подія відбулась в XI – XII столітті.

Правда це чи легенда, невідомо. Однак є деякі підтверджені факти, що стосуються цього місця. У 1832 році археолог Кіндрат Лохвицький на вилиці Кирилівській в садибі купця І.Марра зробив цікаву знахідку. Це були залишки якогось старовинного храму. Причому кладка була напрочуд схожа ту, що використовувалась в Золотих воротах, були сліди фресек, що свідчило про дуже поважний вік фундаменту.

Це могла бути парафіяльна Микільська церква. До речі, з нею теж пов’язана одна легенда про диво святого Миколая стосовно половчанина.

В переказі говориться про киянина, що цілий рік в своєму будинку тримав полоненого половчанина. Одного разу чоловік вирішив за викуп відпустити бранця. Той пообіцяв поїхати до себе додому та привезти викуп, бо, мовляв, в Києві у нього таких коштів нема. Киянин погодився, але поставив одну умову. Половець повинен був поклястись повернутись в церкві перед іконою святого Миколая.

Поїхавши додому колишній бранець глузував з наївності чоловіка. Звісно, наміру повертатись він не мав. Він і думати забув про полон, Київ, викуп.

Аж поки одного разу перед ним не з`явився сам святий Миколай із запитанням, стосовно строків виконання обіцянки. Половець не надав цьому значення, знайшовши спокій завдяки алкоголю. Другий візит святого був вже суровішим. Він скинув хитруна з коня. Половець навіть захворів, і, переляканий, вирішив таки віддати викуп. Проте далі намірів справа не пішла.

Пройшов час, половець і думати забув про православного святого. Одного разу він поїхав на загальні збори половецьких вельмож. І там, сидячи на коні серед інших воїнів, він втретє побачив Миколая. І при всьому війську, половець впав з коня, його почало трусити до півсмерті.

Ледве живого його привезли додому, багато днів чоловік мовчав. А коли йому стало трохи легше, розповів свою історію. Родичі наказали йому терміново віддати викуп киянину, бо загине не лише він, але й весь рід. Половець повернувся до Києва і віддав борг. Один табун отримав киянин, а другий – був відданний храму. Ця легенда записана Філаретом Чернігівським і датована XV століттям.

При тому храмі вірогідно працював Микільський Йорданський жіночий монастир, який був зруйнований через навалу хана Батия.

Перенесемось з часів Київської Русі, до другого, так званого «монастирського» етапу історії храму. За сприяння Кирилівського монастиря, був відновлений жіночий монастир. Це сталось у 1616 році. До речі, тоді це був один із найбільш багаточисленних монастирів Києва. Там мешкало більш ніж 200 монахинь та послушниць. Вони жили в дерев`яних будиночках. На території монастиря працювало 2 храми: на честь святого Миколая та Дмитра Солунського.

У 1712 році імператор Петро I перевів туди монахинь Іоанно-Богословського жіночого монастиря. Таким чином по обидва боки від Йорданського джерела знаходилось два монастиря. Катерина II у 1787 році закрила обидва монастирі, а всі монахині були переведені до Золотоноші.

Коли пішли божі наречені, почався третій етап. Йорданський храм став парафіяльним, сусідній – на честь Іоанна Богослова перетворився на військовий храмом Київської артилерійської команди.

Сучасний вигляд храму

У 1821 році дерев`яний храм святого Миколая сгорів, парафіальною стала церква Дмитра Солунського. До того, вона булла трапезною.

Пізніше побудували вже дерев`яний храм, при якому працювала церковна школа.

Все закінчилось досить типово для Києва. У 1935 році Йорданську церкву розібрали. На її фундаменті з`явилась школа. В роки Другої Світової війни в тій школі був концтабір для радянських військовополонених.

У колишньму церковному домі зараз міжрайоний Подольсько-Оболонський психоневрологічний диспансер.

Сучасний вигляд храму

А на місці церкви – адміністративна будівля Київської нотної фабрики.

Що ж сталось з Йорданським джерелом? Ще до недавна навкого нього було звалище. У 2002 році місце розчистили і вже втретє Микільсько-Йорданський храм відновився. Зараз там нема колишньої візантійської величі. Це невеличка церква з іконами навіть на стелі, де пам`ятають про сврою історію та вірять в чудодійну силу Йорданського джерела.

Автор: Марина Пєтушкова 

 

Next Post

Під Києвом поліцейські зупинили «УАЗ» і знайшли в салоні застреленого ветерана АТО

Пн Янв 20 , 2020
У селищі міського типу Іванків поліцейський зупинили автомобіль «УАЗ» за порушення правил дорожнього руху. Під час спілкування з водієм вони побачили на задньому сидінні труп чоловіка. На тілі загиблого були помітні сліди від вогнепального поранення. Про це повідомляє Інформатор з посиланням на прес-службу поліції Київської області. 49-річний водій «УАЗа» зізнався […]