Золоті ворота – це один із головних символів Києва. Вони знаходяться прямо біля однойменної станції метро у середмісті та допомагають уявити, якою була столиця Київською Русі більш ніж тисячу років назад. Все ж таки, це одна з найстаріших пам’яток архітектури не лише в Києва, але й в усій Україні.
В часи Ярослава Мудрого місто Київ активно розвивався, збільшувались його розміри, створювалися чудові храми. Звісно, він турбувався і про оборону столиці. Місто було обнесене великим валом та ровом. До речі, саме на честь цієї середньовічної фортифікаційної споруди й названа вулиця Ярославів Вал. Він мав висоту 12 метрів, а ширину внизу – 27 метрів. Потрапити до Києва можна було через будь-які з трьох воріт: Львівські (знаходились на сучасній Львівській площі), Лядські (на майдані Незалежності) або Золоті. Саме останні були парадним в’їздом, призначеним для князя та дружини, іноземних послів та почесних гостей.
Згідно з «Повістю врємєнних літ» Нестора Літописця ворота були створені у 1037 році: «Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він… потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці». По офіційній версії Ярослав Мудрий позичив ідею створення саме такого в’їзду до міста у Візантії, там були схожі. Що ж стосується назви, то є декілька варіантів її походження. «Золотими» ворота стали або тому, що за право проїхати до Києва треба було платити данину золотими монетами, або через золоті куполи на Благовіщенській церкві, що вінчала їх.
Споруду будували по техніці змішаної кладки – ряди каменю чергували з рядами плінфи. Оригінальна кладка досі збереглась всередині реставрованих воріт.
Який же вигляд мав головний в’їзд до Києва? Достеменно не відомо, однак є дослідження, які дозволяють хоч приблизно уявити всю їх велич. Ширина головного об’єму становила 10,5 м, висота 13,36 м, довжина – 17,65 м.
Через те, що брама – найуразливіше місце в фортифікаційній системі, то біля Золотих Ворті були влаштовані подвійні рови. Так як ворота вінчала надбрамна церква, то вірогідніше всього, вони були прикрашені зображенням Богоматері.
Золоті Ворота ніколи не були взяті штурмом. Навіть монголам хана Батия у 1240 році не вдалось це зробити. Вони зайшли до міста через Лядські і вже з середини пошкодили Золоті.
Потім довгий час про споруду не було ніяких письмових згадок. Лише у 1499 році в грамоті Великого князя Литовського Олександра вони згадуються, причому все ще в якості головного в’їзду до міста. Чи були вони відремонтовані невідомо, але через сто років, у 1594 році вони вже були руїною.
Але зруйновані, чи ні, проте Золоті Ворота були важливими для містян. Саме там у 1648 році кияни радісно зустрічали гетьмана Богдана Хмельницького, що повертався з перемогою після битви на Жовтих Водах.
Отже, до середини 18 сторіччя Золоті Ворота активно використовувалися за своїм прямим призначенням. Але не ремонтували. Тож пам’ятник середньовічної доби поступово руйнувався. Інженер-полковник Дебоскет у 1750 році оцінював їх стан як аварійний та небезпечний. Він запропонував знести стіни та церкву, а залишки воріт засипати землею. Так і зробили. У 1766 році були зруйновані ще й руїни старовинної Благовіщенської церкви.
Минуло 80 років. У 1832-1833 роках археолог Кондрат Лохвицький проводив розкопки і знайшов під землею старовинні стіни. Цього разу було вирішено зберегти пам’ятку архітектури. Щілини залили вапном, зверху поклали декілька шарів дерну. Стіни воріт були украплені залізними затяжками, а біля східної стіни звели контрфорси. Вони є і нині.
Навколо поставили чавунний паркан. І нове визначне місце в Києві було готове. Містянам подобалась нова пам’ятка, люди зустрічались біля воріт. Сто років Золоті ворота були в такому стані. Час їх не шкодував. Вони потрохи руйнувались. У 70-х роках минулого століття виникло гостре питання: Що робити із Золотими воротами?
Було запропоновано два варіанти. Згідно з першим над тисячолітніми стінами пропонували збудувати скляний павільйон. А другим способом розв’язання проблеми було відтворення Золотих воріт у первісному стані. Таким чином автентичні руїни повинні були опинитись всередині будівлі. Зупинились на другому варіанті.
Перед вченими стояла важка задача. Потрібно було відтворити вигляд споруди часів Ярослава Мудрого. Над проектом працювали С. Висоцький, Є. Лопушинська, М. Холостенко.
Вони керувались малюнками голландського художника Абрагама ван Вестерфельда, кресленнями подібних воріт в інших містах. Зокрема Володимирських воріт, креслення яких у 1779 році виконав фон Берк.
І до святкування 1500-річчя Києва у 1982 році Золоті ворота були відновлені. Основна частина булав представлена вежею з зубцями висотою 14 метрів. Із зовнішнього фасаду знаходиться додатковий виступ «мала вежа». З однієї сторони вхід перекривають велетенські підйомні дерев’яні ворота. З іншого – стулки воріт, в типовому для Київської Русі стилі.
Надбрамну церкву реконструйовано у вигляді тринавного, чотиристопного храму з однією банею. Підлога викладена мозаїкою.
А всередині павільйону знаходиться експозиція, що розповідає історію будівництва та руйнування Золотих воріт та збережені первісні стіни. Музей працював до 2006 року.
Тоді він знов потребував реконструкції. Потрібно було не лише укріпити Золоті ворота, але й прибрати численні графіті, якими зіпсували стіни та грати споруди.
З 2009 року музей знов працює. Він відкритий для відвідування щодня, крім понеділка. Зимою – закритий.
І нехай сучасні Золоті ворота – це лише реконструкція, відновлення колись зруйнованого парадного в’їзду до величного Києва, тим не менш всередині відчувається старовинна атмосфера, збережені стіни, яким майже тисяча років і з оглядового майданчика відкривається чудовий краєвид саме на місто Ярослава Мудрого.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
