Одного разу троє друзів зустрілись, щоб відпочити та весело провести час. Під час бесіди вони побились об заклад. Один із них запевняв, що може побудувати будинок на ділянці, що була різної висоти. А двоє інших запевняли, що це божевільний, нереальний задум. Цими друзями були Владислав Городецький, Олександр Кобелев та Володимир Леонтович. А суперечка стосувалась легендарного Будинку з химерами.
Це одна з історій, пов’язаних з будівництвом такої незвичної будівлі. Наскільки вона правдива – невідомо, так як задокументованих підтверджень не залишилось. Тим не менш, Владислав Владиславович дійсно дружив з Кобелевим та Леонтовичем, і був вельми азартною людиною. Тож така зустріч та суперечка дійсно могли бути.
Ділянка землі, яку вирішив придбати Городецький, була вельми непростою для будівництва. Вона була нерівна, знаходилась над прірвою, там раніше був берег висушеного Козиного болота. Інших претендентів на купівлю не було, тож архітектор дочекався, поки ціна впаде до мінімуму. Він взяв позику в Товаристві взаємного кредиту під заклад майбутньої будівлі.
Будинок був побудований з новомодного матеріалу – бетону. Для того, щоб збільшити міцність конструкції в землю вбили 50 бетонних паль на глибину 5 метрів. З однієї сторони будівля має три поверхи, а з іншої – 6.
Владислав Городецький був пристрасним мисливцем. Він мандрував на сафарі до Африки. І це своє захоплення чоловік використав в облаштуванні будинку своєї мрії. Дім повинен був бути схожим на африканську скелю над озером. Стіни та дах прикрашають бетонні голови екзотичних тварин. Там є антилопи, леви, жирафи, крокодили, носороги, дівчата з рибами та жаби. Всі фігури створив італійський скульптор Еліо Соля.
Роботи тривали два роки, з 1901 до 1902. Загальна вартість будівництва була вражаючою: 133 000 рублів. Напередодні свого 40-річчя Владислав Городецький запросив друзів до нового будинку. Він виграв парі.
Дім з химерами був прибутковим. Тобто Городецький планував здавати квартири багатіям. Сам архітектор з родиною мешкав у квартирі на першому поверсі. Вона мала площу 380 квадратних метрів. Там були кабінет, дві вітальні, їдальня, будуар, спальні, дитяча кімната, кімнати для гостей, три кімнати для прислуги, кухня, кімната для миття посуду, ванна кімната, два туалети та велика комора.
Інші квартири призначались для найму. Двокімнатна вартувала 420 рублів на рік, 3-кімнатна коштувала 540 рублів, 6-кімнатна на другому поверсі здавалась за 1200 рублів, за квартиру на 8 кімнат потрібно було платити 2000 рублів. На 4 поверсі була 10-ти кімнатна квартира за 3 500 рублів. Таку ж суму потрібно було платити за 9-ти кімнатне помешкання на 5 поверсі. На шостому була 8-ми кімнатна квартира за 2 750 рублів.
Всередині дім був не менш дивовижним, нім ззовні. Там був світильник у вигляді велетенського сома, ліпнина та стелі нагадує спрута. Кожна кімната розписана в своєму індивідуальному стилі.
Будинок був обладнаний усім необхідним. Там був вантажний ліфт, загальна пральня, лідник, сараї для дров та екіпажей, винні льохи та навіть корівник. Бо ж Городецький полюбляв пити каву зі свіжим молоком.
На жаль було не багато охочих наймати квартиру в ексцентричного архітектора. Тож справи у нього йшли не надто добре. У 1909 році Городецький вирішив взяти участь в омріяному сафарі. Це потребувало значних коштів. Три кияни відправились до Кенії. З ними були зоолог, два слідопити, два зброєносці, конюх, три особистих слуги, два кухарі, два препаратори, кінолог, чотири охоронці та близько 150 носіїв. Городецький вполював 104 звіра.
Проте щоб оплатити всі рахунки, йому довелось закласти свій будинок у 1912 році. Він думав це тимчасово. Але, як виявилось – назавжди.
У 1913 році дім придбав Данило Балаховський. Він був французьким консульським агентом в Києві.
Після 1917 року Дім з химерами, як і багато інших знакових будівель міста, був націоналізований. Спершу там знаходилось Ветеринарне управління військового округу. Після Другої світової війни «Дім з химерами» був перетворений в закриту елітну поліклініку для партійної верхівки.
Городецький покинув місто, яке так любив, у 1920 році. Спершу він мешкав у Польщі, потім працював в Ірані як головний архітектор американської інвестиційної компанії «Генрі Улен і Ко». Останньою роботою Владислава Владиславовича був палац для іранського шаха. Він помер у 1920-му році. Похований у Тегерані.
Його легендарний будинок був реконструйований в 2003 році. Для цього використали креслення самого архітектора. «Будинок з химерами» використовується для протокольних заходів президента України. Щоб відвідати його, потрібно заздалегідь записатись на екскурсію.
Автор: Марина Пєтушкова для КиївІнформ
