Франц де Мезер – один із найбільш відомих київських фотографів кінця XIX сторіччя. Якщо в Google подати запит «старі фото Києва», то більше половини дореволюційних фотографій будуть авторства Мезера. Яким же був цей талановитий фотограф?
Францішек Казимірович де Мезер народився у 1830 році. Його родина мешкала на Волині. Батько продовжував сімейну справу – керував фабрикою фарфоро-фаянсових виробів. Причому, бізнес був успішним. Посуд, кахель, каміни від Мезерів були відомі по всій Європі. Однак, Франц вирішив піти своїм шляхом. Освіту хлопець отримував в Академії мистецтв у Відні. І у 1852 році молодий художник з`явився у Києві.
Першою посадою було звання викладача малювання і Інституті шляхетних дівчат. Там він знайшов своє кохання і згодом одружився з вихованкою закладу Аліною Адамівною. В той же час у місті почало працювати перше фотоательє. Новий вид мистецтва зацікавив Мезера. Тож він придбав все необхідне обладнання та почав свій шлях до метра фотографії.
Київ вражав та захоплював хлопця. Тому з самого свого приїзду він почав робити світлини. Франц знімав місто при і влітку, і взимку, фотографував різні райони, шукав цікаві ракурси. Але потрібно розуміти, що в середині XIX сторіччя процес фотографування був дещо інакшим. Де Мезер ходив з асистентом, який допомагав носити важке обладнання. Тоді про невеликі фотоапарати годі було і мріяти. Хлопці під час своїх подорожей по місту носили велику камеру, та касети до неї.
Опанувавши мистецтво фотографії Франц де Мезер вирішив присвятити йому все своє життя. Тим паче, на цьому можна було гарно заробити . У грудні 1865 року він відкрив свою власну студію. До речі, був в числі перших. Майстерня знаходилась на розі Хрещатика та Прорізної.
Клієнти могли обрати світлини двох розмірів: візитні (6*10) та кабінетні (11*16). Можна було замовити розкішні фотоальбоми з шкіряною обкладинкою, а також придбати подарункові видання з видами Києва. Заклад швидко став відомим серед киян. Франц де Мезер фотографував простих містян, відомих митців і представників знаті. Згодом доходи ательє досягали 50 тисяч рублів на рік.
Родина вирішила вкласти кошти в нерухомість. Проект був амбіційним. Почалось будівництво найбільшого у той час прибуткового будинку. Де Мезери мали не лише статки, але й смак. Для оформлення головного фасада вони запросили італійців. Замовлення виконувала фірма Себастіяно Куртоло та Домініко Перріні.
Проте історія не надто щаслива. Для будівництва родина взяла великий кредит в одному з київських банків. Дім ріс, гроші витрачались. І на фінальній стадії проекту вони закінчились. Дати ще один кредит банк відмовився. Правдами та неправдами вдалось закінчити будівництво в 1873 році. В ньому навіть розмістилось фотоателье Франца.
Але з боргами розрахуватись не вдалось. Маєток виставили на торги. В результаті воно опинилось в руках купця Миколи Лучинського. І він зняв всі вершки, отримував неабиякий прибуток з аренди приміщень на першому поверсі під магазини. Нерухомість на Хрещатику вже тоді була золотою жилою.
Одним з останніх володарів будинку був київський бізнесмен Михайло Дегтєрєв. Після його смерті в 1898 році, згідно заповіту, “дім-де-Мезера” став власністю міста.
В 1941 році будинок був знищений, залишилась лише зовнішня стіна. Зараз там знаходиться кінотеатр “Дружба”
Однак повернемось до фотографії. Мезер не забував свого першого захоплення. Крім вишуканих портретів він продовжував знімати київські пейзажі. Слід зазначити, що в той час це було не так просто робити, як зараз. Тоді потрібно було отримувати спеціальні дозволи. Одного разу Франца навіть затримали за те, що він фотографував еспланаду перед фортецею.
Проте Мезер був талановитим бізнесменом та маркетологом. Він дарував імператору розкішні фотоальбоми з видами Києва. В знак подяки той отримав звання «фотограф його імператорського двору». Крім того, така ініціатива сподобалась губернатору, оскільки в тих альбомах Київ виглядав процвітаючим, багатим містом. З таким зв’язками Франц міг дозволити собі безпечно займатись улюбленою справою.
Мезер використовував всі можливості для реклами. Одного разу йому вдалось успішно виконати замовлення дружини грецького короля Георга. Та була родичкою імператора Олександра ІІ. Після цього чоловік сам себе почав називати «Придворним фотографом королеви еллінів».
Олександр Купрін у своїй знаменитій повісті «Яма» показав Мезера як автора знімків порнографічного характеру: «После приезда, на другой день, он отправился к фотографу Мезеру, захватив с собою соломенную девушку Бэлу, и снялся с ней в разных позах, причем за каждый негатив получил по три рубля, а женщине дал по рублю. Снимков было двадцать». Але, як відомо, чорний піар це теж піар. Після публікації повісті ательє стало ще більш популярним.
Франц не пропускав жодної виставки, як в межах держави, так і за її кордонами. А так як він був справжнім майстром своєї справи, то отримував багато нагород та регалій. Його роботи завоювали шість золотих медалей, чотири срібні, а також безліч почесних дипломів. Він мав офіційний статус фотографа Університету Св. Володимира в Києві. Пізніше не соромився хизуватись своїми здобутками. Його ательє, без перебільшення, було найвідомішим у Києві.
У 1915 році чоловік відсвяткував 50-річний ювілей своєї студії.
Але проти більшовиків не допомогли ні талант, ні зв’язки, ні регалії. У 1918 році радянський уряд заборонив мистецтво фотографії. Всю техніку, аксесуари, негативи потрібно було конфіскувати. Чекісти прийшли і до старого фотографа. Вони забрали все, включаючи негативи, яких за 50 років зібралось більше 2 мільйонів.
Це був надто сильний удар для Мезера. У 1922 році він помер від інфаркту. Від величезної кількості світлин зберігся лише альбом з видами Києва. Зараз він знаходиться в бібліотеці імені Вернадського.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
