All for Joomla All for Webmasters

Київський інститут музики імені Глієра святкує 150-річчя

05_big.jpg

Фото: Wikimapia.org

Заклад, який зорганізували 150 років тому в Києві для забезпечення високого виконавського рівня концертних виступів та оперних вистав, продовжує славну історію.

З його історією пов’язані славні імена Миколи Лисенка, Левка Ревуцького, Григорія Майбороди і Платона Майбороди, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича, Дмитра Гнатюка, Діани Петриненко…

Відомими не лише в Україні є вихованці нині Київського інституту музики імені Глієра останніх десятиліть — співаки Вікторія Лук’янець, Людмила Монастирська, диригент Микола Дядюра.

Училися там і сучасні поп-виконавці, зокрема Тіна Кароль, Ірина Білик, Злата Огнєвич та багато-багато інших.

Передісторія
Літописи не залишили свідчень, як навчалися музичної грамоти на території України в давні часи.

Хоча на фресках Софії Київської ХІ століття зображені й музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах.

Важливою подією стало свого часу відкриття у 1632 році Києво-Могилянської академії, де викладались також і музичні предмети.

У часи Гетьманщини, до 1787 року, в цьому навчальному закладі пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту Артем Ведель.

Тоді майбутній відомий композитор почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль.

Надзвичайно важливе значення в українській музичній культурі XVIII століття відіграла створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський та Максим Березовський, які опісля продовжували своє навчання в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської музики.

Не можна не згадати й уродженця Києва Миколу Дилецького — автора «Мусикійської граматики» (1675) — першої музично-теоретичної праці, що пояснювала суть нової на той час нотної системи, теорія партесного співу та партесної композиції.

Серед його сучасників також були Симеон Пекалицький, Іван Домарацький та Герман Левицький.

Втім у ХІХ столітті відбувається перерозподіл українських земель, що змінює основи й орієнтири.
Перші десять учнів
Музичне життя після суспільно-політичних перипетій помітно пожвавилося у другій половині XIX століття, коли в 1863 році у Києві було засновано відділення Російського музичного товариства, а в 1867 році — відкрито оперний театр.

Початок професійного музичного навчання у Києві на підросійській території датується 1868 роком, коли, згідно з постановою магістрату, було засновано музичну школу з метою постійного поповнення складу оркестру при Київському магістраті (про це писали у журналі «Киевская старина» у № 7 за 1889 рік).

Для забезпечення високого виконавського рівня концертних виступів та оперних вистав були необхідні добре підготовлені спеціалісти-професіонали.

Офіційна дата заснування у Києві спеціального музичного учбового закладу середнього профілю — січневі дні 1868 року.

Училище мало тоді п’ять класів — гри на фортепіано, скрипці, віолончелі, співу і теорії музики. З самого початку в училищі працювали відомі музиканти і педагоги — випускники Петербурзької, Лейпцизької, Паризької, Берлінської, Празької, Варшавської консерваторій. З часом педагогічний склад училища став поповнюватися найобдарованішими випускниками.

Від початку училище готувало випускників з атестатом учителя музичних предметів, регента, капельмейстера.

Перший директор Роберт Пфеніг докладав чимало зусиль, щоб знайти кошти на навчання перших десяти учнів та забезпечення начального процесу більш-менш кваліфікованими викладацькими кадрами, переважно з місцевих.
Училище, консерваторія, інститут
Музичне училище з класами загальноосвітніх дисциплін 14 вересня 1874-го почало навчальний рік у новому будинку Київського відділення музичного товариства.

Обраний у 1877 році директором училища Володимир Пухальський перебував на цій посаді майже 38 років.

Часи його керівництва — це період піднесення і розквіту музичного життя Києва та інтенсивного розвитку всієї діяльності училища.

«Парадигму своїх попередників у справі розвитку професіоналізму у навчанні В. Пухальський втілив в українському навчальному закладі, — пише дослідник Сергій Волков. — Використовуючи досвід виховання музикантів-інструменталістів Петербурзької консерваторії, яку закінчив 1874 року й у якій викладав два роки поспіль, піаніст, композитор, музичний діяч, згодом (із 1928 року) — заслужений професор УРСР, він створив не тільки власну фортепіанну школу (випускники В. Горовиць, К. Михайлов, Л. Ніколаєв), а й підняв її до рівня найвищого у той час і донині музичного навчального закладу. Спільними зусиллями колективу училища і громадськості переконав уряд у необхідності створити на його базі консерваторію. За його діяльності розширився контингент учнів до кількох сотень».

Отже, у 1913 році на базі училища створено консерваторію. Оскільки середня і вища музична освіта відтоді і по 1928 рік здійснювалася у стінах одного навчального закладу, то керівництво та склад викладачів училища (молодше відділення) і консерваторії (старше відділення) був єдиним.

У 1914-му на посаду директора було призначено Рейнгольда Глієра, на той час уже відомого композитора, вихованця училища по класу скрипки.

Контингент студентів консерваторії разом з училищем сягнув майже 1000 осіб.

У 1934 році остаточно склалася в Києві та система музичної освіти, що існує в Україні донині: консерваторія, училище, десятирічка.

З цього моменту Київське музичне училище знову стає самостійним спеціальним середнім навчальним закладом.

У 1956-му училищу присвоєно ім’я Глієра — педагога, диригента, кількарічного директора Київської консерваторії.

У Маестро навчалися, зокрема, Сергій Прокоф’єв та Левко Ревуць­кий, а ще Борис Лятошинський, у свою чергу, переймали майстерність серед інших Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Ігор Шамо.

На базі Київського державного музичного училища 2008 року було створено Київський інститут музики імені Р. М. Глієра. Посаду ректора з 2009-го обіймає композитор, народний артист України, професор Олександр Злотник.

Він є ініціатором, співорганізатором, членом, а частіше — головою журі міжнародних і національних конкурсів і фестивалів, серед яких — Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

У творчому доробку Злотника понад 3000 пісень, 7 мюзиклів, опера-дума «Сліпий», балет «Суламіф», симфонічні та хорові твори, музика до понад півсотні кінофільмів.
Тут навчалися…
Заклад-ювіляр пишається видатними музикантами, які здобували майстерність і в його класах. Ось лише кілька гучних імен із плеяди достойників.

Творчий внесок Левка Ревуць­кого вже визнаний історією, композитор творчо розвинув методи Миколи Лисенка й Миколи Леонтовича.

За спогадами, у чотири роки Левко вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п’яти років навчається гри на фортепіано.

Він навчався гри на фортепіано у Миколи Лисенка, закінчив його Музично-драматичну школу.

З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу — його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром.

А вже у 1913—1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Глієра та класі фортепіано у С. Короткевича і Г. Ходоровського.

Музичні твори Левка Ревуцького написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі.

Фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано, інші твори автора дуже оригінальні свіжістю музичної мови й технічними прийомами.

Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»). У творчій спадщині композитора близько 120 оригінальних обробок.

Володимир Горовиць. Перші кроки в музиці зробив за допомогою матері — Софії Горовиць (Бодик), яка 8 років навчалася у Київському музичному училищі в класі директора училища, віртуозного викладача-піаніста Володимира Пухальського, до якого в січні 1913 року привела свого 10-річного сина.

За 7 років навчання — спочатку в училищі, а потім у консерваторії — Володимир Горовиць неодноразово виступав у так званих «публічних концертах», куди залучали лише найталановитіших учнів.

У 1925 році музикант поїхав на гастролі до Європи, де швидко завойовує популярність як концертуючий піаніст.

Від 1928-го жив у США (1944 року отримав американське громадянство). Репертуар Горовиця був надзвичайно різноманітним — від творів Д. Скарлатті до С. Прокоф’єва, значне місце в репертуарі займали також його авторські транскрипції популярних творів.

Гра Володимира Горовиця відрізнялась блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.

Нині проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, в якому змагання відбуваються у чотирьох вікових категоріях; єдиний в Україні член Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), яка за своїм статусом порівнюється з такими організаціями, як Олімпійський комітет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВОЗ.

Сучасний культурно-освітній центр музичного життя — Київський інститут музики імені Глієра гідно продовжує кращі традиції попередників.

ДОВІДКА

З початку діяльності (1868) заклад функціонує як музична школа, проте вже за 15 років (1883) — як музичне училище; ще через 30 (у 1913-му) — трансформується у консерваторію (сьогодні — Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського), до складу якої входять молодше та середнє відділення.

У рік свого 60-річчя (1928) училище відокремлюється зі структури консерваторії як самостійний середній професійний навчальний заклад, а до 130-річного ювілею (1998) отримує статус Київського державного вищого музичного училища ім. Р. М. Глієра.

Ще за 10 років (у 2008) заклад починає функціонувати як Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра.

У січні 2018 року, до 150-річного ювілею, прийнято рішення про перейменування Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра в Київську муніципальну академію музики.
ІСТОРИЧНА ПРЕМ’ЄРА
У рамках святкування ювілею КІМ ім. Р. М. Глієра заплановано річний цикл заходів. Із 6-го по 28 березня проходить ХХІІІ Фестиваль мистецтв «Шевченківський березень».

Кульмінацією фестивалю стане творчий звіт солістів і творчих колективів інституту, що відбудеться 28 березня на сцені Колонного залу ім. М. Лисенка Національної філармонії України.

У звіті братимуть участь знані колективи:

— Симфонічний оркестр — художній керівник Віталій Протасов;
— Оркестр народних інструментів — художній керівник Ігор Савков;
— Духовий оркестр — художній керівник Володимир Сидорченко;
— Жіночий хор — художній керівник народна артистка України Галина Горбатенко;
— Камерний хор — художній керівник заслужений діяч мистецтв України Зоя Томсон;
— Капела бандуристів — художній керівник Ірина Родіонова;
— Ансамбль струнних інструментів ім. Леоніда Шухмана — художній керівник Михайло Волков.

У програмі концерту — твори вітчизняної класики на вірші Тараса Шевченка, прем’єрні покази сучасних українських авторів, твори зарубіжних композиторів.

Програма творчого звіту презентуватиме також студентські композиції, що відзначені нагородами конкурсів молодих композиторів.

Представлять у програмі і музичний артефакт — концерт для фортепіано з оркестром Генріха Бабинського.

Історія цього твору безпосередньо пов’язана з історією Київського музичного училища.

Знайдений серед архівних матеріалів видатним дослідником української музичної культури, професором Юрієм Зільберманом, він уперше прозвучав iз нагоди відкриття Київської консерваторії у 1913 році. У творчому звіті концерт прозвучить як своєрідна історична прем’єра.


Присылайте нам интересные фотографии, происшествия, дтп, афиши, проблемы с ЖКХ, а так же рекламные предложения на почту: kievinform.com@gmail.com Сделаем наш город лучше вместе!
Top