Він – чи не єдиний будинок, який уцілів на Хрещатику після руйнувань 1941-го. «Війна» догнала його через 76 років.
Не дочекавшись реконструкції, Центральний гастроном згорів. Вщент. Що це було – трагічний збіг обставин, чи злий умисел, дізнаємось пізніше. З балкону Укрінформу епічну пожежу (якщо можна так говорити за цих обставин), було видно як на долоні… Нас вразила раптовість, швидкість загоряння та площа ураження полум’ям.
17:00
-Мирославе, глянь у вікно! Швидко! – в увесь голос крикнула колега Юлія.
Кілька хвилин ступору і не розуміння того, що відбувається за вікном. Думалося про різне… Утім найперше, що майнуло в голові — підпал. Кинулися за своїми смартфонами. Відкриваємо стрічки новин одразу на кількох сайтах. Усюди одне і теж: “на Хрещатику пожежа”, “горить колишній гастроном”, “центр Києва в диму”…
17:05
Вибігаємо на балкон. Перед очима видовище, яке не покаже жодне 3D-кіно. Величезні клуби диму висять над Хрещатиком. Ледь помітні під чорною хмарою люди похапцем перебігають вулицю. Здалека долітають звуки сирен карет швидкої допомоги та пожежних машин.
17:15
Рух вулицею Богдана Хмельницького продовжується як ні в чому не бувало. Водії авто вільно проїжджають з Хрещатика, і назад.
– Лише погляньте, жодного працівника поліції!
– Ага, і це при тому, що горить вже 20 хвилин…
– Добре, що пожежники і медики оперативно приїхали. Але ні Хмельницького, ні Хрещатик досі не перекриті. Полум’я зараз перекинеться на сусідні будівлі, тротуар і машини… Почнуть валитися згорілі конструкції.
17:25
На перетині вулиць Пушкінська і Богдана Хмельницького бачимо першу поліцейську машину.
– Нарешті приїхали, – полегшено зітхнули ми в один голос.
З авто вибігає патрульний і одразу береться перекривати вулицю. А тим часом пожежники продовжують гасити полум’я… Із прибувшого приватного авто вискочив водій, який кинувся до свого багажника, на ходу перевдягаючись у форму пожежника. Начепивши каску, побіг до епіцентру подій…
19:04
Пожежу майже загасили. Від гастроному залишилося суцільне згарище. Обгорілі залишки будівельного банера у вигляді національного прапору, що закривав будівлю, а також величезні клуби чорного диму чимось нагадали події трирічної давності…
А погорілець – хто?
Старовинна будівля кільканадцять років стояла пусткою посеред жвавого Хрещатика. Власники постійно змінювались та ніяк не могли узгодити плани реконструкції будівлі. В новому центральному гастрономі мало бути 12 поверхів. Історичну будівлю під егідою «реставрації» та «реконструкції» планували перетворити на висотку, яка разом з оновленим ЦУМом мала б створювати «архітектурний ансамбль». А розпочатися реконструкція мала в 2013 році (через рік після початку робіт в ЦУМі). У будівлі крім паркінгу, планували розмістити магазини одягу та спортивного взуття, кафе, офісні приміщення, а найвищий поверх займав би ресторан з видом на центр міста. Генеральним інвестором проекту реконструкції будівлі колишнього Центрального гастроному мала бути британська інвесткомпанія «Голден Рок», інтереси якої представляє в Україні Володимир Дейнега – депутат Київради, власник мережі «Арго».
Оскільки за задумкою архітектора Лариси Скорик, ансамбль мав фактично «нависати» над рештою забудови, що на перехресті Хрещатика і вул. Богдана Хмельницького, перекриваючи його аркою, тодішній голова КДМА Олександр Попов зупинив хід проектних робіт, мотивуючи незгодою громади з доволі сміливою ідеєю. Мовляв історична частина міста повинна зберегти свій автентичний вигляд. Зберегла…
«Таке враження, що цьому будинку допомогли згоріти, а натомість хотіли щось капітальне збудувати, але його історична цінність заважала. Будинок підлягає реставрації, оскільки це історична пам’ятка. Може бути, хтось думає, що після пожежі реалізувати будівельні плани буде легше. Але, щоб надалі подібні випадки не повторювалися регулярно, необхідно категорично ставити питання про реставрацію будинка-пам’ятника, а також і про відповідальність його нинішніх власників за доведення об’єкта культурної спадщини до плачевного стану», – оперативно відгукнувся на наш запит Михайло Кальницький, історик Києва.
Історія гастроному: історія Києва та всієї України
Центральний гастроном – одне з культових місць для киян. Будівлю звели в 1874 році, і спочатку тут був готель «Кане». «Деякий час в цьому готелі жив відомий художник Михайло Врубель – після того як закінчив роботи по розпису Кирилівської церкви. На першому поверсі знаходилася позичкова лавка, і Врубель писав картину з дочки господаря цієї лавки. До 1918 року в готелі жив Павло Скоропадський, він проводив в номері консультації з різними політичними діячами перед тим, як його обрали гетьманом, тому ця будівля стала центром політичних подій. Також тут зупинявся відомий український актор і режисер Панас Саксаганський.
Під час Другої світової війни будинок дивом вцілів, коли Хрещатик перетворився на руїни. В радянські часи його використовували як житловий, а перший поверх відвели під Центральний гастроном.
Культове місце, з пепсі-колою і ковбасою по 2.20
Для киян Центральний гастроном запам’ятався довгими чергами. «Це був практично єдиний магазин, який працював до 23 годин. Тут часто «викидали» дефіцит, і шикувалися довгі черги до кас. Можна було почути крики: «Маша, не вибивай ковбасу! Вона закінчилася!» Жителі областей, які приїжджали в столицю у справах або в гості, обов’язково відвідували ЦГ в пошуках сосисок і вареної ковбаси. А в кінці 80-х – початку 90-х тут шикувалися черги за дивовижної пепсі-колою.
У 70-і та першій половині 80-х це був, мабуть, найбагатший гастроном у Києві. Там можна було порівняно часто (тобто, не кожний день) купити якісну варену ковбасу. Або твердий сир. Узагалі, зайшовши до цього гастроному практично завжди можна було надибати щось таке смачне, чого не було в інших київських гастрономах. І черги, завжди черги, причому подвійні – спочатку до каси вибити чек, а потім до продавця забрати свою ковбасу.
Оксана Поліщук, Мирослав Ліскович, Юлія Горбань, Микола Романюк
