Фактично, весь світ зараз на карантині. Але в історії людства Covid19 це далеко не перший випадок пандемії. Були епідемії чуми, холери, іспанки. Хвороби не минали і Київ.
Як же місто переживало колишні сплески смертельних епідемій?
Отже, Київ. Початок осені, 1770 року. У світі вирує чума, а Російська імперія воює з Туреччиною. Через Київ провозили боєприпаси, їжу. З фронту прибували поранені та полонені. Ситуація, м`яко кажучи, тривожна.
2 вересня в Київський магістрат прийшло повідомлення. Мовляв, на Подолі в одній родині померло одразу троє людей та ще й сусідка-кума. Писар одразу повідомив про цей випадок генерал-губернатору. До будинку померлих відправили спеціальну комісію.
Мати повідомила, що син приїхав вже хворим додому. Йому було холодно, і він просив вкритись тепліше. Наступного дня захворіли батько, зять та сусідка. І всі померли. Члени комісії оглянули мерців і одразу ж визначили, що причиною смерті стала чума, або моровиця.
В Києві сталась біда.
Всіх, хто спілкувався з першими жертвами чуми, відправили на карантин на Труханів острів, а навколо будинку виставили охорону.
Мешканці Подолу цілком вільно пересувались містом, при тому, що кількість зростала в геометричній прогресії. Вже 12 вересня були зафіксовані випадки зараження в Старому місті, а 19 – на Печерську.
Тоді Катерина II призначила відповідальних за зупинення розповсюдження чуми. Це були чиновники Мащерський, Шипов, фізик Йоган Лерхе. Головою Київського воєнного госпіталю назначили лікаря Силу Мітрофанова. Проте всі ці чиновники знаходились в різних місцях, єдиного штабу не було. Тому видані укази часто були вельми суперечливими.
Але основні рекомендації були єдиними. В середині вересня Подол був закритий на вихід, тіла померлих вивозили за місто, а всіх, хто з ними контактував, чекав карантин на Трухановому.
Була закрита Києво-Могилянська академія, студенти поїхали додому, деякі з них були заражені.
Мешканцям Подолу не подобались такі заходи безпеки. Це не дивно. Медичної допомоги вони не отримували, а з оточеної частини міста – не випускали. Тож вони перестали повідомляти про хворих, померлих таємно закопували у дворах, чи залишали біля чужих будинків.
Згодом жителі Подолу таємно на човнах переправлялись через Дніпро, ховались у навколишніх селах, розносячи хворобу далі.
Згодом дійшло до того, що люди зібрались під Магістратом, з вимогами змінити міри перестороги. Влада пішла їм назустріч, і людей стали ізолювати не на Трухановому, а в Кирилівському монастирі.
Водночас з цим у покинутих будинках, які ще були заражені, селились бідняки. Собаки розкопували похованих, тим самим розносячи хворобу.
Всіх хворих відправляли в госпіталь, але як і чим лікувати, ніхто не знав.
Один із полонених турків звернувся до влади з пропозицією зупинити епідемію чуми за звільнення. Він написав декілька записок з таким текстом: «Великий Магомет! Помилуй цього разу християн та врятуй їх від моровиці заради звільнення нашого з полону». Цидулки прив`язали до палиць та виставили на дзвіницях. Однак, цілком очікувано, Магомет не допоміг.
До речі, не допоміг і православний Ісус. В Софійському монастирі померло 60 монахів, і близько 80 прислужників. Михайлівський монастир врятував своїх послушників, але лише тому, що під час епідемії двері святині були міцно зачинені, монахам було заборонено спілкуватись з киянами.
У селищі Звіринець, яким опікувалась Києва-Печерська Лавра теж було багато хворих. Солдати оточили селище, і нікого не випускали. Але деякі мешканці Звіринця вилікувались навіть без медичної допомоги.
Чуму в Києві перемогли не лікарі, а морози. Вже в листопаді епідемія пішла на спад, а лютому виписали останніх хворих з госпіталю.
Історія на цьому не закінчується. Оскільки вже в березні у селищі Пирогово солдати почали продавати одяг померлих від чуми. Епідемія в селищі забрала багато життів.
Всього від моровиці у 1770-1771 році загинуло близько 4ооо киян.
Автор: Марина Пєтушкова
