Уявіть собі дореволюційний Київ. Ви гуляєте по веселому, галасливому Хрещатику і хочете трохи перепочити, поїсти смаколики, послухати останні плітки. Тоді вам неодмінно потрібно було б завітати до кафе Семадені.
Це був дійсно легендарний кондитерський заклад. Причому основними відвідувачами були не молоді панянки, що любили солоденьке, а амбітні біржові дільці. І стіни цього кафе набагато частіше чули подробиці ділових угод аніж слова про кохання.
Хто такий Семадені?
Про юні роки швейцарця Бернарда Семадені відомо мало. Проте достеменно можна сказати, що на початку 70-х років XIX сторіччя він мешкав в Одесі та проходив стажування в Швейцарській кондитерській. Юнак працював у братів Фанконі.
А ті, у 1872 році приїхали до Одеси з Варшави. Вони привезли з собою європейські кондитерські традиції. Подавали у кафе-кондитерській цукерки у вишуканих коробочках, драже, печиво, морозиво з фруктами. Усе це Бернард переніс до своїх київських закладів.
Чоловік переїхав до Києва у січні 1877 року.
Створення кав’ярні
Ще у середні ХІХ сторіччі до Києва приїхав швейцарець Мартін Штіфлер. У 1859 році він заснував власний кондитерський бізнес. У нього була мережа кав’ярень. У 1878 році один із закладів Штіфлера викупили брати Фанконі та їх друг Бернард Семадені. І тоді в місті з’явилась «Швейцарська кондитерська Б. Семадені і Фанконі». Згодом назва змінилась на «Семадені і Люрс». А у 1878 році за адресою, вул. Хрещатик,15 вже був заклад названий ім’ям вправного кондитерського бізнесмена «Семадені».
Справи йшли добре, Бернард заробляв хороші гроші. Настільки, що у 1888 році він разом з Мартіном Штіфлером почав власний бізнес по виробництву солодощів, і викупив ще один заклад компаньйона. Саме та кав’ярня за адресою Хрещатик,9 і стала відомою на все місто.
Що подавали у «Семадені»?
В кафе подавали не лише традиційні солодощі, але й революційні новинки. Там частували найкращими сорти какао і шоколаду: швейцарськими, британськими, голландськими. Відвідувачі могли спробувати паризькі бонбоньєрки. Це були маленькі, вишукані коробочки із солодощами. Звісно, у Семадені пригощали типово київським смаколиком – сухим варенням. Це шматочки фруктів, які декілька разів варили в цукровому сиропі, а потім підсушували та посипали цукровим піском. Популярністю користувались шоколадні таблетки, драже з мигдалю, каштани у сиропі, ананаси з Америки.
До речі, саме Бернард Андрійович навчив киян пити кефір. Його готували спеціально для цього закладу у «Центральній молочній» Тарасової на Хрещатику, 33.
У кав’ярні можна було придбати цілющу карамель «Кетті Босс». В її складі були лікарські трави, що допомагали від кашлю. Ці смаколики були рекомендовані медичним департаментом.
Так чому ж кафе полюбили біржові гравці?
Все пояснювалось місцезнаходженням кав’ярні. Вона була навпроти біржі. А там йшла дуже жвава торгівля. Цукор, зерно, ліс, нерухомість – все це переводилось в акції, облігації. Проте робота в самій будівлі біржі була платною. Тож ті, хто не міг заплатити грошовий внесок, перемістились у найближчий заклад. А ним була саме кав’ярня Семадені.
Прямо на мармурових столиках біржові гравці виписували довгі стовпчики цифр – підраховували звої прибутки та збитки, фіксували котирування. Там проводили ділові зустрічі і романтичні побачення. Бернард Семадені виписував різну місцеву та закордонну пресу. Тож скоро кафе стало місцем, де можна було дізнатись останні та найактуальніші новини. Ба більше, у цьому закладі часто виникали сенсації зі сфери бізнесу. Туди почали вчащати журналісти за ексклюзивними репортажами.
Знамениті відвідувачі Семадені
У свій час вишуканим солодощами ласував композитор Микола Лисенко і журналіст-початківець Костянтин Паустовський. Останній навіть згадав заклад у своєму оповіданні «Гардемарин».
У 1917 році туди завітав письменник Ярослав Гашек. Він прийшов з братом дружини Ярославом Маєром. Однак, згідно з правилами, що тоді діяли, солдатам нижчих чинів не можна було заходити до кав’ярень. В результаті скандалу, Ярослава Гашека заарештували та відправили на гауптвахту до Борисполя. Саме там письменник закінчив повість про пригоди бравого солдата Швейка в полоні.
Що сталось з кав’ярнею?
У 1907 році помер Бернард Семадені. Йому було 62 роки. Він залишив такий заповіт: «Прошу моих наследников в день моей смерти и вообще после погребения моего не закрывать торговых моих заведений, …не прекращать торговлю и продолжать таковую непременно под моей фирмой, будет ли торговля происходить в Киеве или других местах…»,
Тобто і кондитерські, і фабрики поділили між собою діти померлого. А головним розпорядником фірми була призначена вдова Еліза-Маргарита Семадені. Справа повинна була стати сімейною.
У 1913 році фабрика на Великій Васильківській була розширена, а за адресою Хрещатик, 39 з’явилась нова кондитерська мережі. Проте серед дітей почались сварки. Двоє з них Альфред-Вячеслав та Каріна вирішили продати свої частки. Чутки про продаж схвилювали кредиторів. Еліза-Маргарита намагалась вирішити справу, однак у 1914 році була вимушена продати фабрику на Великій Васильківській,12.
Кав’ярня навпроти біржі все ж продовжувала працювати. З приходом більшовиків справи пішли набагато гірше. Основні клієнти закладу були представниками класу буржуазії, а отже ідейними ворогами нової влади. На початку 20-х років в СРСР закрили фондові біржі. У 1925 році мережа «Семадені» була зачинена.
Будівля кондитерської була підірвана у вересні 1941 році, як і майже весь Хрещатик.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
