Київ – місто парків та скверів. Причому багато з них мають вагомий столітній вік та пережили не одну зміну влади. Саме таким є Хрещатий парк.
Наприкінці ХІХ сторіччя ділянка Царського саду за Європейською площею була занедбана. Тоді, у 1882 році міська влада вирішила здати цю ділянку в оренду Купецькому товариству Києва.
Проте, що ж це за Купецьке товариство, і для чого воно було створене? В 1843 році на київському Подолі з’явився елітний клуб. В правилах організації було зазначено, що: «Почесні громадяни й купці міста Києва, бажаючи зосередити свої зустрічі як у справах, так і для розваг, тим самим розвинути співробітництво, запропонували організувати на Подолі «Київські збори», за прикладом що існує в обох столицях». Тобто це було товариство підприємницької еліти міста. І воно потребувало власного приміщення. В 1880 році купці зайняли приміщення на Володимирському узвозі. Проте скоро їм стало тісно. Тоді вони запросили Володимир Ніколаєва, і той за рекордно короткий термін побудував для них приміщення Купецьких зборів (зараз там знаходиться Філармонія).
На першому поверсі знаходились велика їдальня та кабінети, на другому – зала для паління, вітальня, бібліотека та читальня. У клубі проводились маскаради, лотереї, сімейні свята, музичні та театральні вечори. Найбільшу увагу привертала танцювальна зала на 1300 людей. Вона мала окремий вихід до Купецького саду. Акустика цієї кімнати неймовірна. Зараз там розміщена велика зала філармонії. Ходили чутки, що у стінах замуровані тростини по певній схемі для покращення акустичних властивостей приміщення.
Коштом міської еліти парк теж був приведений до ладу. Ніколаєв побудував там дерев’яний літній клуб з концертним майданчиком і приміщенням для ресторану. Він був виконаний в формі раковини, а поряд стояла статую Аполлона. Трохи нижче з’явилось приміщення літнього театру, буфету, видового майданчика. Всюди були квітники, клумби, скульптури. При вході стояв пам`ятник Олександру ІІ.
Кияни залюбки відвідували новий парк. Вдень вхід був безкоштовний, тоді як ввечері він вартував 40 копійок. Проте гості Купецького саду знали, за що платять. Для них грали музики, часто вельми відомі. В літньому театрі давали вистави українські драматичні трупи за участі таких корифеїв, як Саксаганський, Заньковецька, Кропивницький, Садовський. У Купецького парку було лише два недоліки. По-перше, він був невеличкий за розмірами, тому по вечорах та у вихідні дні там було досить тісно. А по-друге, хиткість ґрунтів, на укріплення яких Купецьке товариство щорічно витрачало багато коштів.
Після Жовтневої революції Купецьке товариство припинило своє існування. Проте їх будинок залишався храмом мистецтва. Там влаштовували літературні вечори, на яких свої твори читали Анна Ахматова, Борис Пастернак, Микола Гумільов, Володимир Маяковський. Зі сцени грав симфонічний оркестр під керівництвом Рейнгольда Глієра.
У квітні 1917 року в цей будинок став центром Всеукраїнського національного конгресу. Там був проведений перший форум українського руху, де Михайло Грушевський був обраний головою української Центральної ради.
З 1919 року низка різноманітних пролетарських установ пройшла крізь стіни Купецького будинку. Там були Пролетарський дім мистецтв, Дім комуністичної просвіти, клуб «Більшовик», Всеукраїнський радіокомітет, Республіканський палац піонерів та жовтенят.
Нарешті в 1934 році туди з Харкова переїхала Державна філармонія. В роки другої світової війни в будинку знаходився німецький офіцерський клуб.
До речі, доля будівлі Купецького товариства була непростої. Вона могла бути знищена 5 разів. В 1932 році, коли обговорювався проект створення великого парку культури та відпочинку. На початку війни, коли в центральній частині міста було знищена багато будинків, в тому числі підірвані безпосередньо червоноармійцями. В 1944, коли році був оголошений конкурс на краще післявоєнне відновлення Хрещатика, будинок знаходився в настільки аварійному стані, що його хотіли демонтувати. Проте все ж там відновила свою роботу філармонія. У 1955 році, коли на Володимирському узвозі планували побудувати бібліотеку. І наприкінці 70-х років, коли вишукана будівля філармонії заважала патріотичному сприйняттю нового музею Леніна (зараз Народний дім).
В 1963 році будівлі присвоїли статус пам’ятника архітектури. У 80-х роках декілька великих аварій завдали значних збитків. Після однієї з них були затоплені підвали, та знищені архіви та нотна бібліотека.
Будинок вимагав реставрації. Вона була проведена і в 1996 році Колонна зала ім. Лисенко знову відкрила свої двері для гостей.
Що ж стосується Купецького саду, то він залишився місцем для відпочинку. Він багаторазово змінював свою назву. Був Першотравневим, Пролетарським, Піонерським, і з 1993 року Хрещатим. Проте дерев’яна сцена була демонтована, а замість неї у 1982 році з’явилась металева дуга – арка Дружби народів.
А у 2005 році там з’явився чарівний палац – Ляльковий театр, що був побудований на місці аварійного бетонного театру «Дніпро».
І сьогодні, як і 130 років тому кияни та гості міста приходять у Хрещатий парк відпочити та помилуватись Дніпровськими краєвидами.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
