В кінці 18 сторіччя у Києві було два парки: Міський (тепер Маріїнський) та Сад Купецьких зборів (тепер Хрещатий). А між ними було глибоке провалля. Аж поки у 1910 році два чудових, мальовничих парки не з’єднав міст, який спроектував Євген Патон.
У 1902 році Київська міська дума прийняла рішення побудувати міст, що повинен був з’єднати два парки. Автором проекту став молодий, проте талановитий конструктор Євген Патон. Існує легенда, що проект мосту був його дипломною роботою, проте вона не відповідає істині.
В команді Патона були підрядник інженер Смірнов та інженер Лебедєв. Металеві конструкції були виготовлені на заводі Гретера і Криванека (сучасний завод Більшовик). Якість металу перевіряли в лабораторіях Київського Політехнічного інституту.
До кінця березня 1910 був завершений етап клепальних робіт. А вже через декілька місяців, 19 серпня 1910 завершили будівельні та монтажні роботи. Міст мав металеву конструкцію, що опиралась на 12 металевих паль. Він спершу опирався прямо на землю. Влітку ґрунт прибрали.
Осінню проводились випробування на міцність. Серед них завантаження мосту шаром піску з розрахунку 400 кг на квадратний метр та підвіска посередині дроту з великим вантажем.
22 листопада 1910 року парковий міст був прийнятий в експлуатацію. Роботи по благоустрою тривали до осені 1911 року. Вказаний на табличці 1912 рік – помилка.
У 1917 році дерев’яний настил пустили на дрова. Ось як той період в історії Паркового мосту описував Михайло Булгаков: «Воздушный мост, стрелой перекинутый между двумя обрывами Царского сада, лишился совершенно всех деревянных частей. До последней щепочки разнесли настил киевляне на дрова. Остался только железный остов, по которому, рискуя своей драгоценной жизнью, мальчики пробираются ползком и цепляясь»
Після закінчення війни головний архітектор Києва Олександр Власов дав доручення облаштувати на Дніпровських схилах Центральний парк культури та відпочинку. Парковий міст був його невід’ємною частиною. Тож у 1920-тих роках його відновили. А згодом на малому мосту Патона з’явились ліхтарі.
Міст стояв майже 60 років. Однак до 80-х років XX сторіччя старі конструкції були пошкоджені внаслідок корозії. Тож їх демонтували та перевезли до музею народного побуду в Переяславі-Хмельницькому. За старими кресленнями створили нові конструкції. Їх виготовили на Дніпропетровському заводі металоконструкцій.
Міст має багато назв. Його називають мостом закоханих або самовбивць. Перша назва з’явилась через звичку вішати на ажурну огорожу символічні замки на знак вічного кохання.
Крім того, у 2013 році поряд з мостом встановили пам’ятник закоханій парі Луїджі та Мокрині. Це дуже романтична історія. В 1943 році італієць Луїджі Педутто познайомився з українкою Мокриною Юрзук. Вони зустрілись за важких обставин, в австрійському лагері для військовополонених. Вони покохали одне одного. Обом вдалось вижити в тих нелюдських умовах. Після війни Мокрина повернулась на Батьківщину. Вони знов зустрілись у 2004 році завдяки шоу «Чекай мене». Тоді вони стали регулярно зустрічатись.
А назва «Міст самогубств» виник ще на початку XX сторіччя. Тоді через нещасне кохання звідти пригнув гімназист. Він помер. І це не поодинокий випадок. З 2007 до 2014 року Парковий міст став київським рекордсменом. Останній стрибок звідти здійснили 9 осіб.
Під час Революції Гідності Парковий міст був своєрідним кордоном. Зі сторони Хрещатого парку там знаходились протестувальники, була збудована барикада, облаштовано пункт обігріву. А з іншої сторони – кордон силовиків. Зимою 2014 року згоріло близько трьох метрів дерев’яного покриття.
Пізніше його було відновлено майстрами із міста Коломия. При вході тепер знаходиться табличка «Цей міст відновлено силами громади м. Коломиї, як символічна данина шани та подяки киянам за їхню неоціненну підтримку і жертовну допомогу в революційних подіях 2013–2014 рр.
Слава Україні! Героям слава!»
Сьогодні Парковий міст як і сто років тому з’єднує Хрещатий парк з Маріїнським, з нього відкривається неймовірний краєвид на береги Дніпра.
Автор та фото: Марина Пєтушкова
Фото: Oldkiev.ho.ua
для ІНФОЛАЙФ