Вам щось говорить ім’я Йосиф Маршак? Якщо так, то прийміть вітання, ви добре знаєте історію Києва.
А якщо ні, то читайте далі.
Йосиф Маршак – це справжній self-made підприємець кінця 19-початку 20 століття. Він володів найбільшим у Києві виробництвом ювелірних прикрас.
Але давайте почнемо спочатку.
Йосиф народився у багатодітній єврейській родині в невеликому містечку Гнатовка недалеко від Києва. Його батьки Абрам Ісакович та Феня Лазарівна мали 6 дітей. Йосиф був найстаршим. Життя не бавило його, тож в 14 років хлопець поїхав до Києва, де почав самостійне життя.
Він став учнем у ювелірній майстерні. Працьовитий та розумний юнак швидко опанував ювелірне ремесло. В 19 років він одружився з дівчиною Лією. Отримавши свідоцтво та право займатись власною справою, Йосиф вирішив заснувати майстерню. Він заклав останній костюм, витратив останні 100 рублів з приданого дружини та відкрив маленьку майстерню на Подолі. Це сталось 2 травня.
В перший час він був єдиним працівником. Справа розвивалась. Через деякий час Йосиф переїхав на Хрещатик, у нього працювало вже три учні. Родина переїхала до просторої 5-ти кімнатної квартири. Спочатку Маршак реалізував свій товар через інші ювелірні крамниці. Переломною стала мандрівка до Європи. У Франції та Германії ювелір вивчав тонкощі своєї справи.
Після повернення підприємець перевів виробництво у нове приміщення за адресою вул. Хрещатик, 8. Там він організував справжню фабрику, займався не лише виготовленням традиційних прикрас, але й відкрив гравіювальний відділ. Почалось виробництво художніх прикрас.
Результати цих інновацій були вражаючими. Вже в 1896 році фабрика випустила 112 кг ювелірних виробів, що в 40 разів більше, ніж в 1882.
Більше того, слава прикрас фабрики Йосифа Маршака вийшла за межі Києва. Продукція почала реалізовуватись у Москві, Петербурзі, Варшаві. Вже в 1893 році в Чикаго на всесвітній виставці вироби ювеліра були відмічені медаллю із дипломом, а наступного року на виставці в Антверпені — вже золотою медаллю. В 1895 році Маршак розмістив свою фабрику у 3-х поверховому будинку на розі Хрещатика та Трьохсвятительської. На першому поверсі був відкритий фірмовий магазин.
В 1903 році, на 25-річчя фабрики, на фабриці працювало вже 100 людей. Маршак отримав звання почесного громадянина. Згодом біла відкрита реміснича школа імені Йосифа Абрамовича, фонд допомоги майстрам, що не можуть працювати. Маршак активно займався благодійністю.
Трохи про умови роботи на підприємствах ювеліра. Під час подорожей Йосиф не лише вивчав тонкощі ювелірної справи, але й шукав талановитих майстрів. Він запрошував їх на свої підприємства. Крім того, на фабриках було введений 8-ми годинний робочий день, там вперше на роботу запросили жінок. На фабриці навіть був обладнаний кабінет дружини Леї Маршак.
У 1903 році Йосиф Абрамович отримав звання почесного громадянина Києва. 1911 рік став переломним в кар’єрі ювеліра. Були виготовлені офіційні подарунки для Миколи II. Імператор був вражений майстерністю київського майстра. І, хоча, Маршак не став офіційним постачальником імператорського двору, та його прикраси стали надзвичайно популярними. Він став головним конкурентом Фаберже. Дійшло до того, що в Києві був ліквідований філіал Фаберже.
В історії ювелірної імперії були і важкі часи. В 1899 році на фабриці сталась пожежа. Компанія зазнала великих збитків. Проте виробництво було швидко відновлене. Більше того, там було встановлене електричне освітлення.
В 1905 році в Києві відбувались єврейські погроми. Тоді Йосиф Абрамович був змушений звільнити багато працівників.
Буремні часи першої світової війни теж не пройшли безслідно. Маршак змінив профіль виробництва. На його фабриках почали виробляти деталі до бомб. Звісно, прибутки впали.
У 1917 році деякі майстри покинули робочі місця, щоб приймати участь в Революції. Однак Маршак підвищив їм платню на 45%, таким чином ставши єдиним київським ювеліром, який зберіг фабрику.
Але після більшовицького перевороту, ситуація стала критичною. Померла Лея, фабрика теж зупинилась. Йосиф почав скуповувати коштовності в київських багатіїв, що втікали від жовтневої революції.
Літом 1918 року київський ювелірний король написав заповіт згідно з яким його статки отримували не лише рідні, але й фабричне училище, робітники і навіть незаміжні працівниці в якості приданого.
А вже через місяць 22 серпня 1918 року він помер від раку.
Сини Йосифа Абрамовича виїхали закордон. Їм вдалось перевезти по Парижу коштовностей на суму 50 мільйонів франків. Згодом вони відкрили там салон. Прикраси від ювелірів Маршак і досі є ознакою вишуканого смаку та великих грошей.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
Фото взяті з відкритих джерел
