Серед хитросплетінь вулиць Солом`янки, трохи вдалині від великої транспортної магістралі міста стоїть велична церква. Її стіни мають яскравий помаранчевий колір, а куполи урочисто блищать на сонці. Так ось, це Покровська церква, і їй вже більше 120 років.
Церква на Солом`янці
Наприкінці XIX сторіччя Солом`янський район був досить розвинутим на густонаселеним. Завдяки близькості залізничного вокзалу, там вирувало життя. Проте не було жодного храму.
На чолі Києва тоді був Степан Сольський. І це була людина досить демократичних поглядів. Варто сказати, що при Сольському були відкриті пам`ятник Богдану Хмельницькому, перша міська електростанція, споруджено театр Соловцова, закінчено будівництво Володимирського собору, почала діяти міська кінна залізниця. Так ось, Степан Михайлович вирішив збудувати для мешканців Солом`янського району церкву на честь митрополита Платона. Ініціативу підтримали.
Проект церкви розробив Іполит Ніколаєв. Це син архітектора Володимира Ніколаєва. Для збору коштів, необхідних для будівництва, був створений громадський комітет під керівництвом Якова Бернера. Він володів на той час цегляним заводом та виділив особисто 25 000 цеглин на побудову святині. Кошти вклали також Михайло Дегтярьов, Олександр Терещенко та багато інших відомих у ХІХ сторіччі киян. В цілому було зібрано 37 000 рублів. Розписи доручили художнику Івану Селезньову. Роботи тривали 2 роки, з 1895 до 1897.
Покровська (Платонівська) церква
Новий храм мав головний престол Покрови Божої матері. Крім того, було два вівтарі по бокам: святого Платона та Жінок Мироносиць. Першим настоятелем став отець Ісаакій Тарасевич. Тоді при церкві була відкрита церковна-парафіяльна школа та діяло жіноче благодійне товариство. З 1906 року працював денний притулок для маленьких дітей.
Другим настоятелем Платонівської церкви став митрополит Василь Липківський. Це була непересічна особистість: творець і перший митрополит Київський і всієї України (відродженої в 1921 році Української Автокефальної Православної Церкви), проповідник, педагог, останній настоятель Софії Київської. Однак у 1905 році до всіх цих звань було ще далеко. Тоді Василя Липківського саме звільнили з посади директора Київської церковно-вчительської школи. Виявилось, що він занадто любить Україну та має ліберальні погляди.
На посаді настоятеля Покровської церкви Василь Костянтинович не припинив боротьби за право існування Української церкви. Зокрема його обрали головою з`їзду духовенства Київської єпархії, де Липківський ухвалив проведення богослужінь українською мовою.
Також завдяки зусиллям нового настоятеля, церква була перебудована у 1907 році. В результаті цього її площа збільшилась майже вдвічі, з`явилась триярусна дзвіниця.
Буремні події 1917-1919 років поклали край бажанням прихильників української церкви. Промінь надії зблиснув у 1918 році. Дві влади – Директорії та гетьмана Скоропадського – видавали укази щодо проголошення автокефалії української церкви. Але реалізувати їх не вдалося.
І у 1918 році проросійсько налаштовані учасники Всеукраїнського православного церковного собору виключили зі свого складу прибічників автокефалії. У 1919 році Василь Липківський перестав бути настоятелем Покровської церкви.
Антирелігійна кампанія СРСР
Храму вдалось уціліти в горнилі більшовицької влади. Проте з 1939 року там більше не проводились служби. Церкву закрили і знесли дзвіницю та церковні бані. Вона стала схожа на звичайну адміністративну будівлю.
Як не дивно, але відновлення відродження Покровського храму відбулось за часів німецької окупації. У 1941 році там знов почали проводити служби. Після цього призначення споруди вже не змінювалось.
У 1960-му році Покровська церква ледь не стала кафедральним православним храмом Києва. Тоді міська влада планувала закрити Володимирський собор і перенести кафедру до Солом`янки. Але, на щастя, активістам та віруючим вдалось захистити Володимирський.
А майже напередодні Незалежності, у 1992 році храм був захоплений загоном УНА-УНСО.
Українська церква
В часи незалежності Покровський храм був відновлений. Причому він одразу ж належав до УПЦ КП. В 2000-х роках відбудували дзвіницю, бані, та встановили меморіальну дошку на честь Липківського. А з 2018 церква перебуває у юрисдикції ПЦУ.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
