Бесарабський критий ринок – це один із символів Києва. Дійсно, вже понад сто років під стелею ринку кипить торгівля. Повернімось на багато десятків років назад і побачимо, як все починалось.
До 1896 року місце, де зараз знаходиться Бесарабка, являло собою пустир. Воно було вкрай незатишне. Із навколишніх пагорбів постійно стікала вода, всюди було розкидане побутове сміття. Крім того, там збиралась місцева босота та хулігани. Гуляти ввечері в районі Бесарабки пристойній публіці було вкрай небезпечно.
Звісно, місцева влада не могла залишити це без уваги. Самий центр міста, активно розвивається Хрещатик і такий брудний, смердючий пустир. Там організували площу, де повинен був стояти пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Вже на початку XX століття ситуація змінилась на краще. Із своєрідного кубла Бесарабська площа перетворилась на відкритий ринок. Там густо стояли торгові павільйони. Проте до 1902 року стало ясно, що стихійний ринок потребує якогось впорядкування. Було вирішено побудувати критий ринок. Проблема була лише в тому, що міський бюджет в той час складав 2 000 000 рублів, а будівництво ринку оцінювалось в 500 000 рублів.
Вирішення цієї ситуації виявилось неочікуваним. У 1904 році помер мультимільйонер, підприємець та меценат Лазар Бродський. Згідно з його заповітом, місто отримувало 500 000 рублів на будівництво ринку, проте з однією умовою. Місто повинне було щорічно виплачувати 4,5% від цієї суми на користь благочинних установ, якими опікувався Бродський.
Місцева влада вирішила відмовитись від щедрого подарунка. Були побоювання, що з ринком щось може статись, а виплачувати 4,5 % все одно потрібно буде. Один із юристів Бродського Авраам Гольденберг знайшов вихід.
Потрібну фінансову операцію було проведено в 1907 році. А у 1908 місто створило спеціальну комісію. Та розробила проект будівництва. Він був амбіційним і передбачав продуктовий та квітковий ринок, а ще міську бібліотеку. Звісно потім від останнього пункту відмовились.
Літом того ж 1908 року був проведений закритий конкурс проектів серед архітекторів. Переміг варшавський зодчий Генріх Гай. У складі ринку повинно було бути 31 зовнішніх магазинів, ресторан, торгова зала. Місця всередині були розподілені таким чином: 88 для торгівців м’ясними товарами, 88 для тих, хто торгує фруктами, овочами, хлібом та молочною продукцією і 27 рибних місць.
У 1909 році був підготовлений будівельний майданчик і проект почав реалізовуватись. Головним підрядником був Лейзер Гугель, а керував роботами цивільний інженер Михайло Бобрусов.
Стіни були побудовані із цегли, перекриття із скляною стелею опиралось на металевій каркас. Вже у 1911 році почались роботи із внутрішнього оздоблення. Стіни та підлога були покриті керамічною плиткою із заводів «Дзевульський та Лянге».
Ринок був не лише ефектним, але і функціональним. Там не було нічого зайвого. Наприклад, дві башти на лівому та правому флангах не для краси. В одній із них знаходився бак з водою, а в іншій компресор для технічних потреб ринку.
На Бесарабці вперше у місті з’явилась найбільш сучасна (на той час) підземна холодильна установка.
Для художнього оздоблення запросили скульпторів початківців Тетяну Руденко та Олексія Теремця. Вони створили бетонні барельєфи «Селянин з волами», «Дівчина з горнятками», зображення риб біля вентиляційного ліхтаря. На жаль подальша кар’єра скульпторів не склалась і Бесарабський ринок залишився їх найбільшим здобутком. Тетяна Руденко кинула училище, вийшла заміж та поїхала до Росії. А Олексій Теремець, що був палким патріотом України рано захворів та помер.
Урочисте відкриття ринку відбулось 2 липня 1912 року. І з тих самих пір він став своєрідним символом торгівлі в Києві.
У 1930-х роках на ринку знаходилась судово-медичналабораторія Наркомітета охорони здоров’я (можливо тому, що потрібні були холодильники, які були в підвалах ринку).
У 1960-ті роки ринок реконструювали, він зберігся до наших часів майже без змін. Проте у 1980-тих роках на місці Бесарабської площі повинна було з’явитись нова транспортна розв’язка. На щастя, той проект не був втілений в життя.
Сьогодні ринок є комунальною власністю КП «Бесарабський ринок». Іноді виникають ідеї переобладнати його на готель, чи картинну галерею. Проте, як і сто років тому там стоять торговельні ряди, чується гомін людей.
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
