На Контрактовій площі знаходиться церква. Вона не схожа на інші, навіює думки про добу Київської Русі. Масивна, монументальна, навіть лаконічна. Це церква Успіння Богородиці Пирогощі.
Її парадокс полягає в тому, що місце положення, стиль, навіть фундамент – дійсно родом з князівської доби. Але побудований храм був лише в 1998 році. Історія церкви дійсно драматична, та тісно пов’язана з історією Києва.
Отже, перший цегляний храм на Подільському торжищі було закладено у 1132 році. Про цю подію є письмова згадка в Лаврентіївському літописі: «в тоже лѣто заложи Мстиславъ церковь святыя Богородицы Пирогощюю.»
Однак, деякі науковці вважають, що її попередницею була невелика дерев’яна церква. В той час на київському престолі сидів Великий князь Мстислав, син Володимира Мономаха. Особливістю цього храму є те, що він є першим в Київській Русі повністю цегляним, без використання каменю.
Це була проста базиліка, з трьома навами і трьома апсидам. Стіни, традиційно для храмів Київської Русі, прикрасили фресками, а підлогу мозаїкою.
Що ж до назви, то є декілька версії її походження. За однією з них, «Пирогоща» походить він назви візантійської ікони «Пірготтіс», яку привезли з Константинополя. Інша версія говорить, що таким чином була висловлена подяка купцям, що торгували хлібом та дали кошти на будівництво. В даному випадку має місце гра слів «пиріг» – хліб та «гощі» – купці.
Церква була важливою для міста. Не дарма про неї є згадка у «Слові о полку Ігоревім». Там вказано що до цього храму Боричевим Током спускався князь Ігор. «вьются голоси чрезъ море до Кіева; Игорь ѣдетъ по Боричеву къ святой Богородицѣ Пирогощей”
Храм був вперше зруйнований в 1240 році, під час навали хана Батия.
Майже два століття Церква Пирогощі лежала в руїнах. 30 березня 1474 році вона був відбудована та повторно освячена. Київ на той час був у складі Великого Князівства Литовського. Нова церква була відтворена на старому фундаменті та тому ж місці, що й попередниця. Але їй не вдалось проіснувати навіть 10 років.
1 вересня 1482 року на Київ напав кримський хан Менґлі I Ґерай. До речі, згідно з літописами, він це зробив на прохання послів московського князя Івана III. В той день татари зламали укріплення, підпалили Київ, пограбували церкви, забрали в неволю декілька тисяч людей. Церква Успіння Богородиці Пирогощі теж не вистояла. Знову була пограбована та спалена.
ЇЇ відновили у 1613 році. Київ тоді, згідно з умовами Люблінської унії, увійшов до складу Корони Польської. Італійський архітектор Себастьяно Баракі провів реконструкцію. В результаті храм набув ренесансних рис, став п’яти баневим. Церква стала головним храмом Подолу. До 1633 року, коли уніати захопили Софію Київську, Храм Богородиці Пирогощі був кафедрою Київських православних митрополитів.
Київ став центром визвольної боротьби. У відповідь на це в 5 серпня 1651 році місто було захоплене військами литовського гетьмана Януша Радзивіла. Польсько-литовські загарбники підпалили місто, руйнували православні церкви, грабували та вбивали. Київ горів два дні. У горнилі тієї пожежі постраждала і церква Успіння Богородиці Пирогощі.
У 1752-1770-х роках відновленням святині Подолу займався архітектор Іван Григорович-Барський. Його батько, до речі, був старостою Пирогощі. Іншими відомими будівлями Григоровича-Барського були фонтан «Самсон», Покровська церква, Благовіщенська церква-дзвіниця.
Архітектор добудував храму дзвіницю в стилі козацького бароко. Вірогідніше всього він похований біля церкви. Однак точне місце розташування могили невідоме.
Церква у версії Григоровича-Барського простояла близько 40 років. Вона постраждала у страшній пожежі 1811 року. Тоді зруйнувалось багато будівель Подолу. За три дні було знищено 2 тисячі будинків, 12 церков та 3 монастирі.
Відбудовою Подолу займався архітектор Андрій Меленський. Він керував і відновленням церкви Пирогощі. Храм став одно баневим.
У 1835 році було розібрано 5-ти ярусну дзвіницю, побудовану ще Григоровичем-Барським. Причина досить сумнівна. Ніби то вона перешкоджала вуличному руху. Замість урочистої, барокової дзвіниці була створена невелика 3-х ярусна, в стилі ампір. Церква тоді мала 10-ти метровий іконостас, який подарував у 1784 році запорожець Василь Білик. Іконостас вважався одним із найкрасивіших в Києві того часу.
Навколо поступово виникали магазинчики. Вони псували загальний вигляд храму. Тож у 1929 році їх знесли.
З приходом більшовиків, церква ще деякий час існувала. У 1934 році на 9 місяців вона навіть знову стала кафедрою останнього Митрополита Української Православної Церкви Івана Павловського. Його розстріляли через два роки, у 1936.
Тоді ж проводились дослідження, які довели, що не дивлячись на багаточисленні перебудови, Пирогоща зберегла частину своїх перших, 900-літніх стін.
В травні 1935 року без розголосу, вночі старовинний храм висадили в повітря.
Але історія Пирогощі на цьому не закінчується. Церква, мов фенікс з попелу, знов була відновлена.
Однак спершу, у 1976-1979 роках були проведені археологічні розкопки. Знахідки вражали. Глибина фундаменту сягала 1,2 метра, і він збудований на основі старого, давньоруського храму.
Почались розмови щодо відбудови споруди та створення там музею «Слова о полку Ігоревім». Але далі розмов справа не пішла.
Вже в незалежній Україні у 1997-1998 роках церква була відбудована. Причому не у стилі українського бароко, а у формах XII століття. З цього приводу точились гострі суперечки, остільки достовірних зображень першої церкви не збереглось.
11 листопада 2012 року розписи храму були освячені патріархом УПЦ КП Філаретом.
Така от буремна історія сучасної, проте найдавнішої церкви Подолу.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
