Будинок з привидом в центрі Києва

Київ, без сумніву, це містичне місто, повне таємниць та загадок. Облишмо легенди про київських відьом. В самому серці столиці, за 10 хвилин пішого ходу від станції метро Хрещатик у 19 сторіччі мешкав справжній привид.

Історія починається в 1833 році. Тоді купець Акім Суліма звернувся до генерал-губернатора міста графа Олександра Гурьєва з проханням. Він хотів побудувати на Лютеранській вулиці будинок. Суліма був не простим торговцем, він походив з давнього козацького роду. Генерал-губернатор не відмовив важливому та заможному гостю. Отримавши дозвіл, Акім Акімович почав будівництво. Автором проекту став архітектор Людовик Станзані. До речі, замовник вносив численні правки та рекомендації.

Проект будівлі
Проект будівлі

Згідно проекту на Лютеранській вулиці повинен був з`явитись палац у східному стилі, проте з елементами класицизму. Зі сторони вулиці будівля була 3-х поверховою, а з двору мала 2 поверхи. Фасад був прикрашений шестиколонним портиком, а вінчати цей ансамбль повинен був купол. Всього в будинку було 37 кімнат, і ще 10 розміщувались у флігелях. Будинок стояв ніби на гребені, а маєток із двору спускався терасами по схилам Винтової гори до Бесарабської площі. За планом Суліми там повинні були бути фруктовий сад та виноградник.

Проте сам Акім Акімович свій палац так і не побачив. Він помер в 1840 році, незадовго до закінчення будівництва. Будинок перейшов у власність до його вдови Ульяна Степаніна. Проте вона недовго сумувала. І скоро вийшла заміж за генерала Ловцова.

Будинок Суліми
Будинок Суліми

Історія будинку стає містичною. Містом ширились чутки, що дух покійного Суліми залишився в маєтку. Одні казали, що причиною є ревнощі, інші були впевнені, що купець хоче жити в будинку за який так дорого заплатив. Сусіди запевняли, що по ночам з горища чувся дикий сміх, з`являлась біла фігура, а з фасаду почало падати каміння. Ба більше, не пройшло й року, як генерал Ловцов помер. Будинок мав погану славу. там боялись селитись квартиранти.

Ульяна Ловцова заповіла будівлю своїй племінниці Марії Кандибі. І після смерті володарки “Сулемівки” 23 вересня 1859 року відбулось урочисте відкриття притулку для бідних. В одному флігелі влаштували притулок для вдів, в іншому – пансіон для бідних учениць Фундуклеївської гімназії. Також була відкрита перша їдальня дешевих обідів. В багатих залах та кімнатах тепер жили знедолені вдови, жебраки, старі, яким не було куди піти. Привид ніби заспокоївся.

Будинок Суліми
Будинок Суліми

Але в 1868 році сталась велика пожежа. Верхній дерев`яний поверх повністю сгорів, залишився фундамент з каменю та флігелі. Міський палац припинив своє існування. Містяни переконували, що в язиках пламені бачили білу фігуру Акіма Акімовича.
Будівлю відреставрували, проте вона тепер зовсім не нагадувала той величний будинок, який створив Станзані. До 1919 року там продовжував працювати притулок для бідних.

В 1928 році будівля перетворилась на комуналку.

Будинок Суліми, сучасний вигляд
Будинок Суліми, сучасний вигляд

Нині там знаходяться офіси. Гуляючи по Лютеранській вулиці легко пройти повз будинок під номером 16. Там немає пишного фасаду, чи архітектурних принад. Проте зупиніться, придивіться до вікон, побачте маєток таким, яким він був колись. А може помітите тінь першого володаря за вікном.

Автор: Марина Пєтушкова 

для Київ Інформ

Next Post

Femme Fatale з Лютеранської вулиці

Ср Лип 25 , 2018
Венеція, 1910 рік. Чарівна жінка під чорною вуаллю спокійно йде в супроводі карабінерів до зали суда. Навколо багато людей. Одні кидають до її ніг квіти, інші – кричать прокльони. А жінка незворушна. Вона заходить до суду і сідає на місце підсудної. Це Марія Тарновська, “чорний ангел” з Києва, з вини […]
Марія Тарновська

Можливо ви пропустили?