Повітрофлотський міст нині перетинає одну з головним транспортних артерій Києва. По проспекту Перемоги вдень і вночі не спиняється рух автівок. Поряд височіє скляна будівля Міністерства транспорту і інфраструктури, трикутний РАГС стоїть в тіні ЖК «Manhattan City». А раніше на цьому місці замість напруженого транспортного вузла був офіційний в`їзд до Києва. Там стояли дерев`яні Тріумфальні ворота.
На честь чого, бо кого були встановлені Тріумфальні ворота?
У жовтні 1857 року Київ очікував візиту імператора Олександра II. Той після коронації саме вирішив влаштувати турне по великим містам Російської імперії. Київ ново коронований правитель ніяк не міг оминути.
На честь цієї події на межі міста були встановлені тимчасові дерев`яні ворота. Вони були зовсім прості, без особливих оздоблень. Одне слово – тимчасові.
Візит Олександра II відбувся. Потрібно було щось вирішувати з дерев`яною будовою на межі міста.
Новий, амбітний проект
Київські купці започаткували особливий фонд нових Тріумфальних воріт. Протягом 15 років до 1874 кожен купець повинен був вносити до фонду певну фіксовану суму. Величина внеску залежала від гільдії купців. Згодом фонд збільшувався.
Прийшов час замовляти проект майбутньої будівлі. Замовлення отримав російський архітектор Віктор Гартман. Він творчо підійшов до завдання. Нові Тріумфальні ворота повинні були бути помпезними, розкішними, багатими, із гербом Києва та двоглавим орлом на верхівці. Там була передбачена навіть дзвіниця, щоб урочисто зустрічати особливо важливих гостей.
Чому ворота так і не були побудовані?
У 1869 році імператор Олександр II знов відвідав Київ. Він подивився проект Гартмана, і запропонував купцям не витрачати гроші на таку розкішну, але марнославну будівлю, натомість вкласти їх у щось більш корисне.
Купці послухались і віддали гроші на будівництво ремісничого училища, а потім комерційної школи.
Що ж сталось із тимчасовими дерев`яними воротами? Вони поступово руйнувались, аж поки їх не знесли в кінці XIX сторіччя.
Тепер про колишній урочистий в`їзд в Київ нічого не нагадує.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
