Чергова історія про сексуальне насильство та про те, як правоохоронна система на нього реагує (спойлер: ніяк).
Найстрашніше, що мова про лікарню і лікаря, які, за визначенням, мають рятувати життя та здоровʼя. Дитячу лікарню, – про це повідомляє асоціація жінок-юристок України ЮРФЕМ.
Надалі пряма Мова:
М. — клоунеса, яка співпрацює з відомим благодійним фондом та емоційно підтримує дітей, які проходять лікування у медичних закладах Києва. М. разом з іншими колегами та колежанками підіймають настрій дітям у лікарнях та допомагають маленьким пацієнтам/кам отримати позитивні емоції й забути про хворобу хоча б ненадовго.
Навесні цього року після чергового заходу М. постраждала від сексуального насильства з боку одного з лікарів медичного закладу: коли дівчина з колегою завершили розваги для дітлахів та вийшли до ліфта, до них підійшов лікар, який стягнув з М. медичну маску, поцілував її в губи, а потім вкусив за груди і знову намагався поцілувати. Свідком пережитого стала колега М.
Внаслідок сексуального насильства потерпіла отримала легкі тілесні ушкодження (підтверджені судово-медичною експертизою) та психологічну травму. Вона продовжує терапевтичні зустрічі з психологом.
“Для мене важливо, щоб жінки, які зіштовхнулись з сексуальним насиллям, не мовчали. Щоб найвразливіші категорії суспільства — мами з тяжкохворими дітьми — були під соціальним захистом. Щоб жодній дитині не загрожувало насилля. А ті, хто його толерують, мають нести відповідальність. Якщо ми говоримо про євроінтеграцію, то захист прав людини — це один з ключових важелів демократії,” — зазначає потерпіла.
Заяву до поліції М. подала за статтею 153 Кримінального кодексу України – “Сексуальне насильство”. Але згодом виявилось: те, що по факту було сексуальним насильством, кваліфікували як легкі тілесні ушкодження (ст. 125 ККУ). Юридичну допомогу у цій справі надає адвокатка лінії правової допомоги “ЮрФем: підтримка” Людмила Вигівська.
“На жаль, попри потужні законодавчі зміни, які протягом останніх років істотно наблизили українське нормативне регулювання у сфері гендерно зумовленого та сексуального насильства до найвищих світових стандартів, застосування їх на практиці дотепер лишається фрагментарним та вибірковим. І здається, проблема не тільки й не стільки в незнанні або нерозумінні змінених підходів – численні публікації як на платформах МВС, так і на сторінках прокуратури засвідчують проведення ними конференцій, круглих столів та регулярних навчальних заходів для своїх співробітників.
Але слідчі та прокурори досі умисно “не вбачають” ознак сексуального насильства навіть у, здавалося б, очевидних випадках,” — каже Людмила Вигівська.
Адвокатка подавала клопотання до Шевченківської окружної прокуратури міста Києва про зміну підслідності та повідомлення лікарю про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але отримала відмову в її задоволенні. При цьому жодної оцінки поточній кваліфікації кримінального проступку у прокуратурі не надали, а наведені в клопотанні доводи – повністю проігнорували.
Крім того, правоохоронці висловили бажання провести слідчий експеримент за участі потерпілої, хоча злочин містить всі ознаки сексуального насильства. Навіть попри невідповідну кваліфікацію зареєстрованого та розслідуваного кримінального провадження, слідчий експеримент створює небезпеку для психічного здоров’я потерпілої та принижує її честь і гідність, що прямо заборонено ч. 3 ст. 240 КПК України.
Тому, щоб уникнути повторної травматизації потерпілої, від проведення слідчого експерименту за її участі, М. відмовилась.
Адвокатка зазначає: “Відповідно до ст. 49 Стамбульської Конвенції, сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб розслідування та судові провадження стосовно всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, здійснювалися без неналежних затримок і з урахуванням прав жертви на всіх стадіях кримінального провадження.
Водночас у нашому випадку навіть допит потерпілої й свідка, які мали б бути першочерговими слідчими діями, провели майже через півтора місяця після реєстрації кримінального провадження і то виключно завдяки нашій активній позиції.
Надалі сторона обвинувачення намагалась примусити потерпілу взяти участь у слідчому експерименті, хоча пояснити потребу в такій слідчій дії нам не змогли. При цьому, на моє найглибше переконання, слідчий експеримент — максимально травмуюча для потерпілої слідча дія, яка не має жодної практично користі в доказуванні саме цього кримінального правопорушення”.
У відповіді на вже згадуване клопотання адвокатки прокурор зробив спробу перекласти відповідальність за свою бездіяльність на потерпілу. Зокрема, наголошено: “Між іншим, відмова потерпілої та свідка від участі в слідчих діях, унеможливлює прийняття рішення про передачу матеріалів кримінального провадження керівнику органу досудового розслідування з урахування підслідності та повідомлення про підозру, у зв’язку із недостатністю підстав для прийняття вказаних рішень”.
Адвокатка зверталась до Офісу Генерального прокурора, Уповноваженого ВРУ з прав людини, однак жодних результатів це не принесло. Орган досудового розслідування та прокуратура виявили повну байдужість. В самій лікарні заявили, що нічого зробити не можуть, поки лікаря офіційно не притягнуть до кримінальної відповідальності. На думку потерпілої сторони, таке ігнорування проблеми і адміністрацією лікарні свідчить про толерування насильства.
Керівниця “ЮрФем” Христина Кіт каже: “З нашого досвіду ми бачимо, що це системна проблема у роботі органів правопорядку. Правоохоронці намагаються різними способами уникати відкриття кримінальних проваджень щодо сексуального насильства, а відкривши такі провадження, не знають та не розуміють, як комунікувати із потерпілими та які слідчі дії є неприйнятними з точки зору міжнародних стандартів, зокрема директиви ЄС 2012/29. Українське суспільство змінюється. Жінки та дівчата, попри численні перешкоди, все більше готові говорити про випадки сексуального насильства, які мали місце у їхньому житті. Тому наше завдання, зокрема, і завдання правоохоронної та судової системи — змінити підходи до розслідування та розгляду таких справ. Адже ми хочемо, щоб люди почували себе у безпеці й знали, що правоохоронна система в змозі їх захистити.
Певні кроки у цьому напрямку були зроблені й правоохоронці продовжують працювати у напрямку розробки стандартів розслідування справ домашнього насильства, сформована спеціалізація по цій категорії справ та навчаються фахівці/чині. Проте ми все ще не маємо спеціалізації серед прокурорів/ок по злочинах сексуального насильства, яке не є домашнім. Що, власне, і призводить до суцільних помилок у процесі досудового розслідування даної категорії справ”.
У 20-их числах серпня справу закрили.
“Очевидно, що далі для нас — продовження боротьби,” — зазначає Людмила Вигівська. “Наразі оскаржено до суду закриття кримінального провадження. Також до суду подана скарга на бездіяльність органу дізнання в частині не розгляду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Реалізація прав моєї клієнтки й надалі забезпечуватиметься усіма доступними національними засобами. А за потреби – шляхом звернення до міжнародних інституцій, зокрема ЄСПЛ”.
Лінія правової допомоги “ЮрФем: підтримка” надає безоплатну юридичну допомогу постраждалим.
