Київ колись називали столицею віри. В місті було багато красивих храмів різних конфесій. І мова зараз йде не про ці невеличкі каплички, що виникають мов гриби після дощу в нетрях спальних районів. Храми були інші. Їх будівництво було зумовлено не бізнесовими інтересами, а дійсно потребою людей.
Саме такою була Церква Святого Серця Христового. Можете не шукати її на картах міста, цей перший в Києві греко-католицький храм вже давно знищений. Тим паче, варто про нього згадати.
Відгриміла важка та кровопролитна Перша світова війна. І в Києві з`явилось досить багато галичан. Та зокрема греко-католиків. І у 1917 році Андрій Шептицький запропонував, для задоволення духовних потреб греко-католиків, збудувати в Києві храм.
Вже в тому самому 1917 році 6 жовтня був схвалений проект нової церкви. Це був традиційний галицький храм. Зроблений з дерева, трьохдольний та однокупольний.
Будівельні роботи просувались швидко, вже у грудні церква Святого Серця Христового була освячена.
Її настоятелем став Микола Щепанюк. Це був друг Андрія Шептицького. Щепанюк був вікарієм у храмі святого Юра у Львові, пізніше працював у Київській міській бібліотеці.
А потім був призначений настоятелем греко-католицького храму в Києві. Забігаючи трохи вперед, зазначу, що доля Микорла Щепанюка склалась трагічно. Він у 1929 році був заарештований радянськими спецслужбами, йому заборонили вести служити у східному обряді, звільнений у 1933. Чоловік переїхав в село Кримок. Причому його авторитет був настільки великим, що у нього хрестили дітей навіть місцеві комуністи. А попри заборону влади 19 комсомольців цього села відвідували його богослужіння.
Але у 1935 році він був знову заарештований у груповій справі «Фашистської контрреволюційної організації духовенства Правобережної України». Чоловіка відправили в Магадан, а у 1937 році розстріляли.
Повернемось у 1917 рік, коли справи греко-католиків йшли не так вже й погано. Церкву відвідували біженці із Західної України та українські військовополонені австрійської армії. У 1920 році церква стала Храмом Січових Стрільців Галицько-Буковинського куреня.
Навіть була зареєстрована греко-католицька община.
Коли прийшла радянська влада, то спершу нічого не змінилось. Але храму не вдалось пережити масового знищення релігійних споруд в Києві, та, зрештою, і по всій Україні.
У 1934 році церкву закрили. Наступного, 1935-го – знесли.
Приводом стала вимога робочих-пайщиків кооперативу Жовтневого району. Вони вимагали закрити та знищити храм, а на його місці збудувати два жилих будинки. Київрада задовольнила вимогу. Церква зникла з карти міста.
Проте будинки там так і не з`явилися. У 1953 році там було вирішено збудувати будівлі для райкомів КПУ та ЛКСМУ. Проект розробила архітектор С. Михайлова. І він такий, типово радянський. Будинок був готовий через 4 роки.
Там були не квартири для ревних комуністів, а офіси для номенклатури.
Вже у незалежній Україні будівлю передали для потреб Посольства США. Там воно і знаходилось до 2012 року.
До речі, одного разу сталась дещо курйозна ситуація. Дигери вивчали Обсерваторне джерело, а воно текло в колекторі якраз під вулицею Винниченка, де стояло тоді ще посольство. Вихід на поверхню вони знайшли вже на території США. Чим дуже здивували охоронців.
На щастя, все закінчилось добре.
Але і досі колишня амбасада це режимний об`єкт. Вона огороджена парканом, по периметру – камери спостереження.
Автор: Марина Пєтушкова
