Біля Маріїнського палацу, за площею Конституції знаходиться ніби молодший брат помпезного імператорського будинку. Той же колір, ті ж архітектурні прикраси. Це маєток Полякова, або «Малий Маріїнський палац».
Відомо, що у 1799 році ділянку землі біля палацу отримав предводитель дворянства Дем’ян Оболонський. Звісно, в такому важливому земельному питанні не обійшлось без корисних зв’язків. Кумою Оболонського, тобто хрещеною мамою його дочки, була імператриця Єлизавета Петрівна. І саме в маєтку, що знаходився на місця сучасного «малого Маріїнського палацу» зупинявся імператор Олександр I з братом Миколою (теж став імператором пізніше). Тоді будинок мав дещо інший вигляд. Хоча, варто зазначити, що він був типовим для багатіїв того часу, з великим штатом прислуги, акторів та музикантів.
Маєток був одноповерховим, дерев’яним на фундаменті з каменю. В головному будинку було 9 кімнат, серед яких і зала з оркестром для музик. Оболонські не рахували гроші, тримали домашній театр, купували одяг закордоном, і влаштовували гучні прийоми.
Після смерті Дем’яна Оболонського його вдова не змогла утримувати таку велику садибу, тож продала її військовому Григорію Білоградському. Ділянка ще декілька разів змінювала власників, поки у 1891 році її не придбав поручик Володимир Міклашевський. До речі, він став володарем лише половини від колишньої великої садиби. Іншу частину придбав купець першої гільдії Маркус Закс.
Однак повернемось до Міклашевського. Він походив із заможної старовинної української родини. Володів 3702 десятинами землі в Житомирському повіті, був предводителем дворянства у Бердичеві. А також обіймав посаду старости церкви Олександра Невського, що знаходилась неподалік у Маріїнському парку. Зараз на місці храму знаходиться могила Ватутіна. Такий чоловік як Володимир Міклашевський на наприкінці XIX століття не міг задовольнятись маєтком на 9 кімнат, нехай і в аристократичних Липках. Він почав перебудову будинку.
Завдяки кредитним коштам та бурхливій енергії Володимира Ілліча, дім кардинально змінився. У 1891 році архітектор Земського банку Шіле робив опис садиби. І він вражає. Перебудований маєток мав 21 кімнату, дві кухні та три передпокої. Кімнати були обклеєні шпалерами та прикрашені ліпниною. Опалювали їх 12 голландських печей. Будинок мав балкон та скляну галерею. Все подвір’я було викладене бруківкою. У 1893 році з’явилась кам’яна прибудова, вся будівля була обличкована цеглою.
Тож дім нарешті відповідав потребам та соціальному стану Володимира Міклашевського.
Але в історію цей будинок увійшов під назвою «Маєток Полякова». Саме він придбав маєток у 1910 році. Яків Лазарович Поляков походив із дворянської родини. Він отримав медичну освіту у Москві, проте практикував у Києві. Його дружиною була дочка Льва Бродського – Клара.
Молода родина спершу мешкала у будинку Бродського на вулиці Катерининській (Липській),9. Там навіть знаходився медичний кабінет Якова Лазаровича. Однак пізніше вони придбали дім навпроти Маріїнського палацу.
Яків Лазарович вирішив знести дім, збудований Міклашевським та звести новий, який був би схожий на Маріїнський палац у мініатюрі. Він замовив проект архітектору Федору Троулянському.
Новий будинок був побудований із цегли, має півтори поверхи, прямокутну форму. Стіни пофарбовані у блакитний колір, а весь декор – у світло-вохристий. Забарвлення таке саме, як у Маріїнського палацу.
Головний фасад щедро оздоблений, має сім вікон з напівциркульним завершенням, в центрі знаходиться ризаліт на три вікна. Над середнім з них розташований великий сандрик, збагачений ліпленим картушем із жіночим маскароном. Під тим самим вікном, для створення симетрії, розміщено балкон з глухим парапетом хвилястого абрису на взірець театральної ложі. Інші вікна головного фасаду прикрашені пишними ліпними сандриками з волютами. Також в усіх вікнах збереглося первісне заповнення в дусі декоративного модерну 1900-х років. Наріжні частини ризаліту та основного об’єму оздоблено рустованими виїмчастими лопатками, завершує фасад пишне ліплення з картушем, щипцем із волютами та чотирисхилий дах вигнутих обрисів зі шпилем. Дах основного об’єму прикрашений парапетом-балюстрадою зі скульптурними вазами на тумбах.
Головний вхід особняка розташований праворуч по головному фасаду і оздоблений так само пишно. Широкі гранітні сходи ведуть до дерев’яних парадних дверей. Над дверима розташовані коване металеве піддашшя і фрамуга, що мають схожі обриси і декор. Цікаво, що піддашшя, яке здається суцільно металевим, насправді скляне в металевій рамі. Над фрамугою — невелике овальне віконце у пишному ліпному декоруванні. Вінчає парадний вхід аттик, над яким підноситься декоративно вигнуте шатро з грушоподібною маківкою, увінчаною кованим шпилем.
Родина Якова Полякова володіла будинком недовго. Між 1913 та 1917 маєток був проданий. Останньою володаркою стала Ганна Іванівна Попова. Варто зазначити, що чоловік Ганни Іванівни Микола Парфентійович був одним із найбільших домовласників міста. Йому належало 17 прибуткових будинків у центрі Києва.
Після приходу більшовиків, маєток, цілком очікувано, був націоналізований. У січні 1918 року там відбулись масові розстріли, якими керував підполковник Муравйов.
За часів держави гетьмана Скоропадського, в будинку мешкав міністр фінансів Антон Карлович Ржелецький. Також там безпосередньо знаходилось Міністерство Фінансів. Щоправда, приймальня для громадян була в іншому місці – в блакитному будинку на вулиці Золотоворітській,6.
У 1919 році деякий час в будівлі був ЦК КП(б)У. Але вже за рік там розмістили Київську окружну дитячу рентгенологічну та фотогеліотерапевтичну станцію Охматдиту.
Після того, як Київ став столицею УРСР, дитяча лікарня виїхала з маєтку Полякова. Там оселився перший секретар ЦК Павло Постишев.
Досить іронічно, що мешкаючи у чудовому, красивому маєтку, збудованому на замовлення єврейського лікаря, Постишев планував знищення історичних пам’яток як Києва, так і самої України. Зрештою Постишева розстріляли як «ворога народу».
Після Другої світової війни дім перебудували. Над службовим корпусом збудували ще один поверх, двір та хвіртку розібрали, оточили металевим парканом. Пізніше із другого поверху службового корпусу збудували галерею – перехід до сусіднього дому.
У домі знаходилась торгова палата. В сучасній, незалежній Україні у маєтку Полякова проводять урочисті офіційні прийоми та знаходиться відомча їдальня.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
Пройди этап подготовки молодого бойца в турнире азартных игр, что бы заслужить славу топ игрока или заработать достойные вознаграждения. Казино радует своих игроков регулярным проведением акций и дарит полезные плюшки для более красочной игры.