У середмісті столиці, на перетині вулиць Богдана Хмельницького та Володимирської, знаходиться велична будівля. Це Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка. Не дивлячись на вельми поважний вік – 117 років, театр досі є центром культурного життя Києва.
Другий міський театр та страшна пожежа
Історія опери в Києві починається в 1867 році. Тоді була створена постійна оперна трупа, яка, до речі, вважалась однією з найкращих у Російській імперії. На чолі трупи стояв колишній співак та антрепренер Фердинанд Бергер. В його колективі працювало багато талановитих співаків. Домівкою артистів був другий міський театр. Він знаходився на тому самому місці, де зараз театр опери та балету.
Перший сезон відкрився 8 листопада 1867 року оперою Олексія Верстовського «Аскольдова могила». В театр приїздили Сергій Рахманінов, Римський-Корсаков. Солістами у різні часи були Петро Словцов, Ніна Кошиц, Марія Куренко. Кияни любили свою оперу, часто відвідували вистави. Проте одна з них стала фатальною.
У лютому 18967 року після ранкової вистави «Євгеній Онегін» в приміщенні міського театру спалахнула пожежа. Причини достеменно невідомі. За однією версією це сталось через вистріл дуелянтів, за іншою – загоряння сталось в гримерці. Але, хоч би що там було, театр згорів вщент. Люди не постраждали, а декорації, сцена, глядацька зала буди знищені. Поряд з театром знаходилась електростанція для його освітлення. А під нею – великий резервуар з нафтою. Пожежники зробили все можливе для його захисту, в іншому випадку був би страшний вибух.
Новий театр для киян
Пожежу загасили. Місту потрібен був новий театр. Місцева влада оголосила міжнародний конкурс проектів. У лютому 1897 року журі обрало переможця. Ним став Віктор Шретер. Це талановитий архітектор, який спеціалізувався саме на будівництві театрів.
Кошторис проекту склав 400 тисяч рублів. Будівництвом керував Володимир Ніколаєв. Роботи тривали три роки, там було залучено від 399 до 500 будівельників і більш як 60 коней. Планувалось завершити все до 1900 року. Проте в Києві почався будівельний бум, внаслідок чого значно зросли ціни на матеріали. Довелось покривати нестачу коштом місцевого бюджету. І, нарешті, у 1901 році кияни отримали новий оперний театр.
Його двері для глядачів урочисто відчинились 16 вересня під акорди кантати «Київ». На відкриті не було автора проекту. Віктор Шретер не дожив до цієї події декілька місяців.
Зовнішній вигляд викликав неоднозначну реакцію. Деякі газетники називали його «великою черепахою» через оригінальну форму. Священикам не подобалось, що на фасаді між двома оголеними жіночими скульптурами був встановлений герб Києва з архангелом Михаїлом. Довелось його прибрати. Але щодо інтер’єру та неймовірної акустики критики не було.
Всередині приміщення театру прикрашали венеціанські дзеркала, бронза, позолота, ліпнина на стінах та стелі, мармурові сходи, мозаїка на підлозі. У глядацькій залі крісла були обтягнуті оксамитовою тканиною. А головною окрасою була масивна люстра.
Тоді сцена Київського театру була найбільшою в Російській імперії. Вона мала ширину 34,3 м, глибину – 17,2 м, а висоту – 22,7 м. Всього приміщення було розраховане на 1650 глядачів, з них 384 місця було в партері. Театр був облаштований по останньому слову техніки. Він мав системи парового опалення, кондиціювання повітря та сценічне обладнання.
Театр має 20 під’їздів. Раніше заможні глядачі приїздили на вистави у каретах, і для кожного екіпажу був свій вхід. Існували окремі сходи для бідняків, що вели на третій ярус. У ложах сиділа знать, а в партері – містяни.
Київ називали третьою оперною столицею імперії. На сцені нового театру виступали улюбленці публіки. Приїздили Шаляпін, Собінов, Баттістіні, Руффо.
Вбивство Столипіна
Саме в будівлі Київської опери відбулось убивство прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна. Це відбулось 1 вересня 1911 року. На честь візиту царя Миколи II ставили оперу «Казка про царя Салтана».
Революціонер, анархіст Дмитро Богров зумів пройти на виставу. Він сказав, що готується замах на посадову особу і запропонував показати убивцю. Анархіста пропустили всередину зі зброєю під сорочкою.
Під час другого антракту Столипін розмовляв біля оркестрової ями зі знайомими. Раптом до нього підійшов Богров і зробив два вистріли з браунінга. Перша куля потрапила в руку, інша в живіт, зачепивши печінку. Від миттєвої смерті чиновника врятував хрест св. Володимира. Куля потрапила в нього, роздробила та змінила трохи траєкторію. Після поранення Петро Аркадійович сів на крісло, тихо, але чітко промовив «Щасливий померти за царя».
Богрова одразу ж схопили, заарештували. Він був засуджений до смертної кари. Вночі 12 вересня вбивцю повісили на Лисогірському форті.
Столипіна терміново повезли в клініку Маковського, що була однією з найкращих в Києві. 5 днів лікарі боролись за його життя, але марно. Прем’єр-міністр помер. Його поховали на території Києво-Печерської лаври. А той цар, за якого Столипін був щасливий померти, поїхав, так і не дочекавшись похорон.
Радянський режим та Друга світова війна
Після приходу більшовиків у 1919 році театр був націоналізований. Він називався «Державний оперний театр ім. К. Лібкнехта». Потім, з 1926 року – Київська державна академічна українська опера. Тоді йшли вистави виключно українською мовою. Коли в 1934 році Київ став столицею УРСР, то він отримав нову назву – Академічний театр опери і балету УРСР. А 1939 році йому присвоїли ім’я Тараса Шевченко.
Декілька разів під час радянського режиму кияни могли втратити свій улюблений театр. В 1930-х роках цілком серйозно обговорювався проект перебудови приміщення оперного, щоб він був у «пролетарському стилі». На щастя, зміни були незначними. Зняли два бюсти російських композиторів, та з’явилось двоповерхове приміщення залів для репетицій.
В часи Другої світової війни весь персонал театру був евакуйований в Уфу. Перед окупацією Києва червоноармійці замінували підвали театру, щоб підірвати разом з німцями. На щастя, про це стало відомо, і театр розмінували. А 2 травня 1943 році Київ бомбардували радянські літаки. Прямо під час вистави в Оперному театрі одна з бомб пробила стріху, впала в партер і загрузла в піску, яким був заповнений цоколь. Проте не розірвалась.
Нове життя Театру опери та балету
Вісім десятиліть театр простояв без суттєвих змін та реконструкцій. І цей час не пройшов безслідно. Зносились конструкції, втратило свій блиск зовнішнє та внутрішнє оздоблення, застаріло сценічне обладнання, з’явились тріщини у стінах. Тому у 1984-1987 роках була проведена капітальна реконструкція.
Театр отримав нову молодість. Оновили фойє, холи, гардероби змінили своє місце знаходження. Збільшилась кількість репетиційних залів, гримувальних кімнат. Сцена стала більшою, її загальна площа тепер становить 824 кв. м. Там встановили найновіше на той час обладнання.
Була збільшена площа оркестрової ями. Тепер вона розрахована на 100 музикантів. Чеська фірма «Ругер-Клос» на замовлення виготовила новий орган.
Зараз загальна площа оперного театру становить 60 кв. м. Виставу можуть одночасно дивитись 1304 глядачі. На сцені театру ставлять як класичні вистави, так і сучасні нові постановки. Крім того, київський театр опери і балету славиться своїми демократичними цінами на квитки. Тому стати свідком прекрасного дійства, відчути театральну магію, насолодитись вишуканим костюмами, майстерною грою акторів може кожен охочий.
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
