Добровільна пожежна служба. Як кияни на початку XX століття рятували людей

q8631t65og68zlmt67.jpg

Пожежа. Це страшне слово, за яким ховається відчай, горе, втрата. Сьогодні вогнеборці майже щодень невпинно борються з руйнівною полум’яною стихією. Але такі герої були в Києві завжди.


У березні 1897 року в місті було створене Київське вільне пожежне товариство. Його особливість полягала в тому, що на відміну від офіційних міських пожежних служб, у вільному товаристві брали участь добровольці. Мета цієї установи досить чітко прописана в уставі: «с целью тушения пожаров и вообще противодействия пожарным бедствиям в пределах города Киева и в его окрестностях».

Тобто це була ініціатива містян, які вирішили допомогти вогнеборцям захистити Київ від спустошливих пожеж.
Вільними пожежниками стали сотні киян. Це були студенти, військові у відставці, робітники, і навіть міська рада в повному складі. Першим головою товариства був обраний міський голова Степан Сольський. Він не довго займав цю посаду, однак завжди залишався почесним членом.


Однак організувати товариство та навіть прописати Устав і набрати чинних членів не достатньо. Потрібне матеріальне забезпечення. В перший час невеликі членські внески покривали мінімальні потреби. Вони витрачались на форму та інвентар. Але приміщення, транспорту не було. Товариство лишалось напівдилетанським.
Все змінилося у 1899 році. Тоді на Хрещатику спалахнула грандіозна пожежа. На її приборкання були кинуті всі можливі сили. В тому числі і Київське вільне пожежне товариство.


Тоді місто безкоштовно надало добровольцям-пожежникам ділянку розміром в 15 соток для облаштування депо і необхідних служб. Це був глинистий пустир на розі Бульварно-Кудрявської та Обсерваторної вулиць.
З глиною впорались швидко. Нові власники оголосили, що всі охочі можуть вільно брати звідти глину для своїх потреб . Скоро ділянка була готова.
Одним із членів товариства був київський цукрозаводчик, меценат Лев Бродський. Тоді його коштом було поряд побудовано дитячу поліклініку, тож він посприяв і зведенню пожежного депо.


Над проектом спершу працював Михайло Артинов. За його планом депо повинне було бути з дерева. Цей проект схвалила у 1899 році губернська влада. Але інженер Микола Яскевич буквально через декілька місяців запропонував інший проект, згідно з яким депо повинне було бути цегляним, а каланча з дерева. Така споруда і з’явилась на Бульварно-Кудрявській літом 1900 року.


До товариства входило багато заможних людей, то ж справа з технічним забезпеченням нового пожежного депо теж не стояла на місці. На подвір’ї був влаштований спеціальний тренувальний майданчик з вежею на 4 яруси. Там добровольці відточували свої уміння.


Станом на 1909 рік пожежна команда налічувала 65 сокирників, 20 охоронців, 5 санітарів. І крім того, сотні добровільних помічників. Замість 5 виїзних воріт побудували 8.
Вільні пожежники стали елітою. Вони виїжджали на виклик протягом декількох хвилин, оперативно діставались до місця пожежі, відчайдушно та професійно діяли. Часто добровольці починали гасити вогонь ще до приїзду офіційних міських пожежників.
В товаристві знайшли спосіб заробляти кошти на власні потреби, а не лише чекати доброчинних внесків. Було створено спеціальний відділ, що за вельми невелику платню надавав містянам послуги по чищенню димоходів. Таким чином бюджет товариства постійно поповнювався.

З часом добровільні пожежні депо почали з’являтись і в інших районах міста.
Після того, як Київ став радянським, депо на Бульварно-Кудрявській було націоналізоване. Але там продовжували працювати пожежники. Щоправда недовго.
У 1928 році команду вогнеборців перевели в іншу будівлю, що знаходилось на вулиці Маршала Рибалка.


Каланчу за ненадійністю розібрали, в старому депо згодом знаходився комісійний магазин.
У 1989 році залишки будівлі зникли. На тому місці планувалось побудувати велику дитячу урологічну лікарню. На ту недобудова з поважним віком можна подивитись і зараз.

Фото: Google Maps

Висновок? Лише один. Коли люди дійсно віддані своїй меті, то дуже швидко знаходять можливості та способи реалізації. Вільне пожежне товариство було створено завдяки ентузіазму, без фінансування, технічних засобів добровольці допомагали зберігати місто. Потім – за рік побудували депо з каланчею та постійно вдосконалювались.
А коли до справи прийшли байдужі чиновники, то найблагородніша справа приречена на провал. Пам’ятником такій недбалості і є недобудовані руїни дитячої лікарні.

Автор: Марина Пєтушкова

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

Присылайте нам интересные фотографии, происшествия, дтп, афиши, проблемы с ЖКХ, а так же рекламные предложения на почту: kievinform.com@gmail.com Сделаем наш город лучше вместе!
Top