Тисячолітнє джерело: єдина згадка про козацький монастир у Межигір`ї

Недалеко від Києва знаходиться Дзвінкова криниця. Це джерело, яке багато сотень років тече в районі села Нові Петрівці.

Чим цікаве це місце? Красива назва, дуже поважний вік, відомі особистості, трагічні події – присутні всі складові цікавої історії.

Дзвінкова криниця це все, що лишилось від колись могутнього та багатого Києва-Межигірського Преображенського монастиря. Чому ж природному джерелу дали таку назву? Існує легенда, що монахи над джерелом побудували каплицю з системою срібних  дзвонів. Їх ритмічний передзвін були чути здалеку. Мовляв це було зроблено для того, щоб на звук припливала риба з Дніпра.

Менш поетична версія говорить про те, що в монастирі просто виливали дзвони.

Сам монастир виник одразу після хрещення Київської Русі. Причому, єдиної думки щодо того, хто саме його заснував, в істориків немає. Одні кажуть, що то були грецькі ченці, які прибули у Київську Русь з Візантії разом з святим Михайлом. Він потім став першим Київським митрополитом. Інші історики стверджують, що його заклав Андрій Боголюбський.

Однак, монастир був повністю зруйнований під час монголо-татарської навали.

Нова сторінка в історії Межигірського монастиря почалась у 1520-х роках. Литовський великий князь Сігізмунд I, сприяв його відновленню. Звісно, не через те, що дуже хвилювався за духовне життя місцевих мешканців, а для того, щоб здобути прихильність православного духовенства. В ті часи, це була могутня сила, з якою потрібно було рахуватись. Тож, у 1555 році монастир вже складався з 4 церков. Одна з них була печерною. І поруч так само весело, як і декілька століть тому струменіло джерело.

Кошти монастирю давали шляхтичі Юрій Слуцький, Андрій Немира, Іван Горностай та багато інших.

А у 1609 році завдяки ігумену Афанасію (наставнику Костянтина Острозького) монастир отримав право ставропігії. Тобто він підпорядковувався не місцевому ієрархові, а напряму патріархові.

А потім цим місцем стали опікуватись козаки. Про це навіть є згадка у старовинній думі.

Пізніше якось осені біля Покрови,

Зібралося народу на празник роковий

В Межигорський монастир, що з давень давна,

Церква його вікова, свята, православна,

Була парафіальна воколь Запорожа…»

Дума лірника Вернигори, зі збірки Еразма Ізопольського «Дума з дум українських» 1857.

Завдяки гетьманським дарункам, монастир став великим землевласником. Йому належали поселення Глібівка, Ясногородка, Козаровичі, Бобровичі.

У 1656 році Богдан Хмельницький подарував монастирю містечко Вишгород та навколишні села.

Далі більше, він став головним козацьким шпиталем. І козаки вірили в цілющу силу Дзвінкової криниці. Пізніше в його підпорядкування були Лебединський та Самарський монастирі.

З 1735 року Межигірський монастирі став військовим. Там були міцні стіни, гармати.

Саме там козаки похилого віку часто приймали сан ченців.

Настав 1775 рік. Катерина II розпустила Запорізьке військо. Монастир втратив своїх покровителів. У 1787 році Катерина II приїхала до Києва і захотіла побачити святу обитель. Але за ніч до її візиту монастир згорів. Причини невідомі досі.

Тож цариця закрила монастир, а всі багатства були конфісковані Російською імперією. Нічого нового.

У 1796 році в тих краях був німецький інженер Краніх. Він знайшов залежи каолінової глини, яка підходить для виготовлення фаянсового посуду. І вже через два роки в колишніх монастирських приміщеннях запрацювала Межигірська фаянсова фабрика.

Тоді ж ці місця відвідав Тарас Шевченко. Він пригощався водою з криниці, та намалював побачені там пейзажі.

Згадка про Дзвінкову криницю є в його поемі «Чернець».

«…Іде чернець дзвонковую
У яр воду пити,
а згадує, як то тяжко
Було жити в світі…»

Малюнки Шевченка
Малюнки Шевченка

У 1852 році завод був одним з найбільших підприємств Києва. А через 30 років, у 1884 він закрився.

У 1886 році, через сто років після розпуску, монастир знов запрацював. І з 1894 – був жіночим.

До речі, у «Сказании о населенных пунктах Киевской губернии» Лаврентій Похилевич так описував це місце:

«Вошло в обычай у киевлян хотя раз в лето съездить в Межигорье, чтобы питаться там чистым воздухом; по выражению одного киевского поэта и пить под тенью густолиственных дерев прозрачную воду из известного всем источника Звонки, получившего своё название по преданию оттого, что один из последних Межигорских архимандритов сзывал в соседнем пруде рыбок по звону колокольчика. Несколько раз в каждое лето учреждается увеселительная поездка из Киева в Межигорье на пароходе с оркестром музыки»

Це було написано у 1864 році.

За радянської влади монастир знову закрили. А у 1934 році – зруйнували. Кажуть, що тоді була знайдена старовинна бібліотека з рукописними текстами, доля тих книг – невідома.

Від колись могутнього козацького монастиря залишилась лише Дзвінкова криниця.

Недарма цією місцевістю захоплювався Шевченко, і змальовував пейзажі для свого альбому «Мальовнича Україна». Номенклатурі СРСР пейзажі теж припали до душі. І там збудували державну дачу УРСР.

Пізніше цю землю незаконно присвоїв Віктор Янукович, та створив там свою резиденцію.

Після події Революції Гідності та втечі Януковича, резиденція повернулась у державну власність.

У 2015 році було відбудовано та освячено каплицю біля старовинного джерела.

Нині вирішується питання про відновлення у Київській єпархії Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Цим питанням опікується Митрополит Епіфаній.

А зараз можна завітати до Дзвінкової Криниці, скуштувати смачної води та уявити, якими ці землі були раніше.

Автор: Марина Пєтушкова 

Next Post

Під Кабміном перевізники вимагають дозволити їм працювати

Ср Май 13 , 2020
Під будівлею Кабінету Міністрів підприємці-перевізники організували акцію протесту з вимогою дозволити їм працювати та годувати власні сім’ї. Декілька сотень людей під будинком уряду вимагають лібералізації карантиних та пост-карантинних обмежень. Окрім цього, вулицю Грушевського, Європейську площу та частину Хрещатику зайняли близько півсотні автобусів. Поліція оточила урядовий кватал, довкола Кабміну чегують спецпризначенці […]
протест перевізників