У неділю 16 грудня в Михайлівському Золотоверхому соборі Києва відбулась історична подія. Предстоятель Православної Церкви України Епіфаній провів там першу літургію єдиної помісної Православної Церкви України. Михайлівський собор за свою історію не вперше стає свідком таких важливих подій. Та й сама доля релігійної споруди тісно переплітається з історією України.
Заснування монастиря
Михайлівський собор був побудований у 1108-1113 роках. Саме у 1108 році князь Святополк-Михаїл заклав фундамент нової святині, яка мала носити ім’я святого Архістратига Михаїла.
Ця будівля на той час єдина в Києві мала золоту баню. Через це собору дали назву «Михайлівський Золотоверхий». Церква побудована із каміння і цегли-плінфи. Також використовували вапняно-цегляний розчин.
Собор був багато прикрашений. Центральний вівтар оздобили мозаїкою. А стіни, склепіння та стовпи перед вівтарем були прикрашені фресками.
Часи Київської Русі
В ті давні часи саме у Михайлівському Золотоверхому ховали князів. До речі, згідно з легендою, у часи Святополка о собору із Константинополя перевезли мощі святої великомучениці Варвари.
Одразу ж після закінчення будівництва при соборі був заснований монастир. Собор був однією з найкращих споруд в князівському Києві.
1240 рік став критичним в історії Києва. Тоді монголи на чолі з ханом Батиєм взяли місто в облогу. Михайлівський собор вперше бив в набат, попереджуючи про небезпеку. Завойовники пробили міську стіну в декількох місцях, зайшли до міста. Захисники Києва відійшли до Дітинця. Монголам вдалось перемогти супротив киян. Місто зазнало значних руйнувань, в ході яких постраждав і Михайлівський собор. Люди Батия навіть зняли золоті бані святині.
Середньовіччя
Довгий час святиня була занедбана. Монастир був відроджений лише у 1496 році. В той період місто було в складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Детальних описів Михайлівського собору у той період немає. Але відомо, що польські королі дали йому грамоти на вільний вибір ігуменів і незалежність від воєвод та митрополитів.
Монастир поступово відновлювався, відбудовувався та розширявся. І вже у XVI століття він став одним із найбагатших в Україні. У 1612 році король Сигізмунд III віддав святиню уніатам. Однак, як виявилось, це була лише формальність. Тому що фактично уніатам не вдалось заволодіти ні собором, ні монастирем. Дякувати за це потрібно михайлівському ігумену Іову Борецькому. У 1620 році по благословенню Константинопольської Патріархії він був призначений православним митрополитом Київським. Іова Борецького підтримували козаки.
І коли у 1621 році уніатський митрополит оголосив Борецького шпигуном, на підтримку до нього приїхав гетьман Сагайдачний. Тоді ж сам гетьман та його військо записались в київське Богоявленське братство. І таким чином оголосили себе покровителями та захисниками православ’я у Київському воєводстві. Михайлівський Золотоверхий став резиденцією відновленої православної Київської митрополії. Іов Борецький помер у березні 1631 року, похований у місці про яке так дбав, на території Михайлівського собору.
Часи Російської імперії
У 1654 році Київ став частиною Російської Імперії. Монастир на той час мав великі землеволодіння. Були втрачені землі, що лишились в областях, які належали Речі Посполитій. Проте навіть без них, Михайлівський був великим землевласником. Деякі ділянки дарувала гетьманська верхівка, щось купувалось. Отже, монастирю належала частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка та багато інших. В кінці XVIII століття було відкрито скит під назвою «Феофанія». Сам Собор теж розбудовувався. З часом у нього стало сім куполів, усі вкриті червоним золотом. У 1713 році була збудована трапезна церква, у 1729 – кам’яна дзвіниця.
В середині XVIII століття збудована кам’яна огорожа фортифікаційного призначення. Частина її, що виходила на Володимирську гірку, добудована у 1835-36 роках. Наприкінці ХІХ – на початку XX століття на території монастиря зведені так звані Михайлівські готельні номери.
На початку XX століття після Печерської лаври це було друге місце в Києві за чисельністю відвідування паломників.
Однак тоді ж світла смуга в історії монастиря закінчилась. Після жовтневої революції ставлення до релігійної споруди змінилось. Ченців виселяли, а в житлові приміщення монастиря заїжджали червоноармійці, робітники, службовці. Келії стали гуртожитком.
Унікальна колекція коштовних прикрас, церковних цінностей, срібних та золотих речей, що складалась з речей, подарованих вірянами, була знищена. Більшовицька ревізійна комісія робила детальний перепис та вилучали монастирські скарби на свої потреби. У 1922 році Михайлівський монастир було ліквідовано.
Знищення собору
В середині 1930-х років столиця УСРР була перенесена до Києва. І було прийнято рішення знести православну святиню і побудувати на тому місці адміністративну споруду Урядового центру з місцем для парадів. Давня історія не була переконливим аргументом для більшовицьких чиновників. Оголосили конкурс проектів. І на всіх крім одного Михайлівського не було.
Був схвалений проект архітектора Петро Юрченко. В березні 1934 року обрали нового переможця, яким став Йосиф Лангбард. На місці собору повинні були бути напівкруглі будівлі ЦК КП(б)У і ВУЦВК, між ними велетенський пам’ятник Леніну і площа для урочистих заходів. Проте насторожує те, що демонтувати мозаїку почали ще до проведення конкурсу, у 1933 році. Отже, собор знесли не з архітектурної потреби, а лише керуючись постановою Політбюро ЦК КП(б)У.
Декілька мистецтвознавців намагались відстояти святиню. Серед них репресований Микола Макаренко та Дмитро Айналов.
Перед зносом провели дослідницьку роботу. Старовинні фрески та мозаїки перевезли до музеїв Санкт-Петербургу, Москви, Новгороду та багатьох інших міст СРСР. Мозаїчна композиція «Євхаристія» перенесена до Софійського собору.
Собор стали руйнувати у 1934 році. Роботи тривали два роки. А залишки кладки часів Київської Русі вручну розібрати не вдалось. Тому її підірвали вибухівкою.
Із проекту Урядової площі збудовано лише будівля теперішнього Міністерства закордонних Справ на місці Трьохсвятительської церкви.
Під час Другої Світової війни ті фрески, що лишились в Києві були вивезені до Германії, а звідти потрапили в «Ермітаж».
А мощі великомучениці Варвари з 1960-х років перенесені у Володимирський собор.
Побачити яким був Михайлівський до зносу тепер можна лише на фотографіях та у роботі макетної майстерні «Формат-Макет». Вони розробили макет Михайлівського собору у 1914 році. Знаходиться у музеї храму.
Відбудова
На початку 1990-х років УПЦ КП почала збір коштів на відновлення святині. Однак зібраних пожертв вистачило лише на проведення досліджень. Було надіслано багато звернень до президента країни з проханням посприяти відбудові Михайлівського собору.
9 грудня 1995 року Леонід Кучма видав указ, який визнавав відновлення собору загальнодержавним пріоритетом. Роботами керував архітектор Юрій Лосицький.
Складність завдання полягала в тому, що не збереглась архітектурна документація про собор. І хоча, його студенти перед зносом робили креслення Михайлівського, однак цього було недостатньо. Використали метод відновлення по фотографії.
Знайшли фотографію, що була зроблена з 12-ярусу дзвіниці. Розкопали фундамент цієї будівлі, і завдяки розрахункам вдалось встановити всі відмітки висоти. Далі, за допомогою комп’ютерних програм був розроблений проект.
Новий Михайлівський побудований із цегли. Лише зі сторони апсиди зроблений фальшивий зондаж, щоб показати тип кладки, що використовувався в період Київської Русі.
Від старого собору збереглись Хрещальня та драбина часів Київської Русі. За легендами, саме під цією драбиною ховали мощі святої Варвари під час нашестя татаро-монголів. Ці ділянки закриті склом.
Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первозданному вигляді. Собор було відкрито на День Києва за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир. Також були присутні президент Леонід Кучма, голова уряду Валерій Пустовойтенко та мер міста Києва Олександр Омельченко.
У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні.
У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу останніх семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії; восени 2004 передачу фресок було закінчено.
Сучасність
Вночі 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть знов дзвонили, попереджаючи про біду. В ту ніч підрозділи «Беркуту» розігнали студентів та прихильників Євромайдану. Люди ховались у стінах святого місця від небезпеки. Там був створений шпиталь для учасників Революції Гідності.
Сьогодні Михайлівський Золотоверхий собор є кафедральним собором єдиної Помісної автокефальної Православної церкви України.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
