Над безлюдними лісами чорнобильської зони відчуження підноситься гігантська споруда – загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга». Що ж це таке і яке було її призначення?
В роки Холодної війни цілком реальною була загроза ядерної війни. США і СРСР, так би мовити, грали м’язами. І у відповідь на погрози бомбардування від американців, в Радянському Союзі було вирішено створити систему раннього попередження про ракетний напад.
У 1947 році науковим співробітником НДІ-16 Миколою Кабановим вперше в світі була висунута ідея загоризонтного виявлення літаків в короткохвильовому діапазоні хвиль на відстані до 3000 км.
В рамках Науково-дослідної роботи «Веєр» у Митищах була побудована дослідна установка, проте виявити цілі за горизонтом так і не вдалось. У 1949 році програма була згорнута. На 9 років.
Дослідження по загоризонтній радіолокації в Радянському Союзі відновились в 1958 році. Тоді була доведена можливість загоризонтного виявлення літаків на відстані 3000 км, а балістичних ракет на відстані 6000 км. Єфим Штірин, Василь Шамшин, Ефір Шустов та Борис Кукіс розробили науковий звіт під назвою «Дуга». Така назва була дана тому, що виявлення цілей відбувалось над круглою поверхнею Землі.
У 1962 році вищим керівництвом країни були підписані укази про створення системи засобів попередження про ракетний напад. Науково-дослідному інституту дальнього радіозв’язку було доручено створення загоризонтної РЛС.
Процес будівництва
Проект ЗГРЛС «Дуга» був схвалений Державною комісією. У 1969 році було прийнято рішення про початок будівництва. Спершу планувалось побудувати її біля Димера в Київській області. Проте, згодом рішення було змінене. Будівельні роботи почались у березні 1972 року біля Чорнобиля. Секція передачі вузла знаходилась в закритому містечку «Любечі-1» недалеко від Чернігова.
В цілому, в складі системи «Дуга» передбачалось створення двох вузлів на базі РЛС ЗГО. Перший вузол це безпосередньо Дуга біла Прип’яті (об’єкт 2999), а другий – недалеко від містечка Велика Картель у Хабаровському краї (об’єкт 1937).
Біля Чорнобиля знаходилась чергова бойова частина. Для розміщення гарнізону та персоналу було побудоване містечко, що отримало назву «Чорнобиль – 2».
Необхідно було побудувати дві приймальні антени. Великі (високочастотні) з висотою 140 м і шириною 500 м та менші (низькочастотні), що мали висоту 80 м і ширину 220 м. У Любечі-1 також треба було побудувати дві дещо менші передавальні антени. До речі, їх було видно із дахів 9-ти поверхівок Славутича. Від Чорнобильської електростанції до РЛС провели лінію електропередач.
На відстані 2-х кілометрів західніше від великих антен Чорнобиля-2 знаходилась конструкція антен діаметром 300 метрів і висотою 10 метрів. Вони мали вигляд двух концентричних кіл з одноповерховим будинком всередині. Це СВТ – система визначення траси, станція зворотно-похилого зондування іоносфери. Кільцева решітка дозволяла визначити напрямок приходу ЕМ хвилі і якість розповсюдження. Між колом на антеною Чорнобиль -2 був ще центр космічного зв’язку.
Проте для такого масштабного будівництва потрібно було декілька тонн оцинкованої сталі. Її вдалось отримати лише завдяки сприянню прем’єр-міністра СРСР Олексія Косигіна. Крім того, потребувався ще антикорозійний захист. Його виробництво організували на місці. Трансмітери були побудовані на Дніпровському машинобудівному заводі. Приймальний та обчислювальний апарати розробили у НДІ – 37. Їх протестували і налаштували на експериментальній станції Дуга-2 у Миколаєві. І в 1976 році почались випробування вузла №1.
Проте залізні конструкції та б і лишились би брухтом, якби не високотехнологічне серце об’єкту. Дуга працювала завдяки суперкомп’ютеру К-340А. Він був призначений спеціально для систем раннього виявлення, побудований на дискретних елементах та працював на 45-бітах з 2,4 мільйонами операцій в секунду.
До речі, прототип комп’ютера був побудований у 1964 році. І до 1973 року було виготовлено 50 комплектів для усіх радянських радіолокаційних станцій. На тих станціях, що досі не закриті, працює саме цей прилад.
Перші радіосигнали з Чорнобильського вузла були подані 4 липня 1976 року. Через своє характерне звучання, Дуга була названа «російським дятлом». Вона працювала в діапазоні частот 3,26 – 17,54 МГц. Одразу ж виник міжнародний конфлікт. Річ у тому, що ці сигнали були виявлені розвід службами інших країн. Імпульси передавались з інтервалом в одну десяту секунди. Причому сигнал сприймала не лише спеціальна апаратура, його було чути навіть у звичайних радіоприймачах. Почались протести через порушення міжнародного радіомовлення. «Російський дятел» звучав на частотах, що охоронялись міжнародними угодами для суспільного використання.
Водночас Радянський Союз не визнавав навіть самого факту існування такого пристрою.
Трохи конспірації
Через те, що не було перевіреної інформації, почали виникати різноманітні теорії змови. У США ходили чутки, що за допомогою Дуги можна керувати свідомістю, що це секретна зброя СРСР. Згідно з іншими теоріями, таким чином у Радянському Союзі змінюють погоду.
У газетах з’являлись такі оголошення: «Росіяни стоять на порозі відкриття нових технологій і озброєння, що залишить в минулому ракети та бомбардувальники. Ці технології дозволять їм руйнувати до 5 американських міст на день шляхом трансляції радіоімпульсів. Вони можуть нести паніку та хвороби цілим містам». Проте, все це не відповідало дійсності.
Перевірка РЛС «Дуга»
Перед повноцінною роботою, необхідно було провести тестування РЛС. Перевірка складалась з трьох етапів.
Спершу було проведене тестування експериментального обладнання Дуга-2 з використанням тих самих алгоритмів, що і на бойовій системі. Перевірка показала, що система успішно виявляє як одну ракету, так і групу з них.
Проте випробування Чорнобильської Дуги були не настільки успішним. Вони закінчились в 1978 році. Об’єкт прийнятий не був.
У 1981 році було прийняте рішення про модернізацію станції Дуга. Літом наступного року знов почались випробування вже оновленої системи.
Після аварії
Вночі 26 квітня 1986 року сталась аварія на ЧАЕС. А вже в 11 годині ранку командир комплексу Володимир Мусієць дав розпорядження відключити Дугу. Річ у тім, що разом з повітрям вона затягувала і радіацію.
Населення містечка Чорнобиль-2 евакуювали тоді ж коли і мешканців Прип’яті.
Більше «російський дятел» не працював ніколи. Були спроби відновити роботу. Так на початку літа 1986 року з Ленінграда приїхала бригада хімічного захисту. Три дні вони мили «Чорнобиль-2» і безпосередньо дугу, знімали заражений дерен. Проте рівень радіації залишався дуже високим. Протягом наступних років робітники станції намагались своїми силами провести дезактивацію. Проте безнадійно. Об’єкт «РЛС Дуга» повільно помирав. І у 1987 році стали говорити про його закриття.
В кінці 90-х передавальні та приймальні антени були розібрані, частину обладнання вивезли військові, частину вкрали «збирачі».
Історія Дуги закінчилась.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
