Золотоворітська – це одна із найстаріших вулиць Києва. Вона невелика, тягнеться від вулиці Ярославів Вал до Рейтарської. Але майже кожен будинок на ній зберігає свої цікаві історії. Будинки під номером 2 та 2а – не виключення.
У 1870 році садибу на місці, де нині стоять будинки 2 та 2а, придбав Яків Тарновський. А вже наступного року він подав прохання до міської влади звести на ділянці двоповерховий будинок з каменю, флігель та необхідні служби. Чоловік планував створити для своєї родини затишне, зручне та відповідне статусу житло.
Ким же був цей Яків Тарновський? Говорячи сучасною мовою – вельми впливовим бізнесменом. Тарновський був членом засновником Київського комерційного банку, засновником Товариства взаємного страхування від вогню майна землевласників у трьох губерніях. Крім того, він займався однією з найприбутковіших справ того часу – цукром, а саме був головою у товаристві Юзефівсько-Миколаївського цукрового заводу. До кінця свого життя займав посаду почесного мирового судді Київської губернії.
За життя Яків Васильович мав репутацію досить обережного у фінансовому плані чоловіка, навіть скнари. Тим не менш, він активно займався благодійністю. Зокрема, надав 10 000 рублів на будівництво Бактеріологічного інституту в Києві, київського міського музею.
Яким же був дім такої впливової та заможної людини? Згідно з даними, які Тарновський подав до міської управи в 1885 році, садиба мала площу 1182 кв. сажені (0,52 га). Господарський будинок мав два поверхи. Його, до речі, проектував О. Беретті. На першому поверсі було 7 кімнат, на другому – 9. В домі мешкала лише родина Якова Васильовича.
Зокрема, будинок на Золотоворітській, 2 був певним мистецьким центром. Там гостювали Прахови, частим гостем у Тарновських був Михайло Врубель. Він навіть захопився на деяких час молодшою дочкою Якова Васильовича Ольгою.
Деякий час в тому домі мешкала сестра господаря Надія Тарновська. Вона відома тим, що у 1845 році хрестила дитину разом з Тарасом Шевченком. Останній навіть присвятив своїй кумі вірші.
“Н.Т (Великомученице кумо! )
Великомученице кумо!
Дурна єси та нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим цвітом процвіла
І раю красного не зріла,
Не бачила, бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була єси, незряща,
Недвига серцем; спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло,
І процвітало, і на небо
Хвалу творителю несло.
А ти, кумасю, спала, спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала, ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася гріха
Прелюбодійного. А сила
Сатурновя іде та йде,
І гріх той праведний плете,
У сиві коси заплітай,
А ти ніби недобачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матір божію гнівиш
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо, пробудись
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу славу
Та щирим серцем, нелукаво
Хоть раз, сердего, соблуди.
2 декабря [1860,
С.-Петербург]
Якову Володимировичу певним чином пощастило. Він прожив у своїй садибі до самої смерті у 1913 році. Похований був на Аскольдовій могилі. Дружина Берта пережила чоловіка на 4 роки, похована поряд.
Власником дому став син Яків Якович Тарновський. Однак, після більшовицької окупації, йому не могли дозволити мешкати в такому розкішному будинку. Тож деякий час він займав лише перший поверх, а другий був реквізований під потреби нової влади. Там знаходилось Продовольче бюро Південно-Західної залізниці.
Однак родина емігрувала у 1918 році. Тож дім націоналізували. І у 1925 в маєтку розмістились комендатура міста та Окрвіськкомат. У 1927 в домі була розквартирована 46 стрілецька дивізія.
Нова епоха в історії садиби на Золотоворітській 2 почалась у 1930 році. Тоді маєток повністю перебудували. Проектом нового житлового будинку для вищого командного складу керували архітектори Йосип Каракіс та Анатолій Добровольський.
До сьогодні дім зберігся, лише був дещо змінений. А саме з`явився 5-й поверх, була змінена кольорова гамма.
Нині будинок на Золотоворітський є просто багатоквартирним жилим, а під номером 2а знаходиться посольство Панами.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
