Шовковична вулиця в Києві трохи схожа на музей. Майже біля кожного будинку можна зупинитись, розглядати деталі, уявляти колишніх мешканців. Познайомимось ще з одним маєтком цієї вулиці. Він знаходиться під номером 14.
На фоні своїх яскравих сусідів: Шоколадного та Арабського будинку – цей виглядає спокійнішим, стриманішим. А між тим, він пам’ятає багато цікавих особистостей.
У 1885 році володарем великої садиби, площею 1,76 га, був доктор медицини Леонід Куцевол-Артемовський. Це був талановитий медик, що працював хірургом в клініці Київського Університету святого Володимира. Після смерті лікаря, спадкоємці вирішили розділити садибу в самісінькому центрі міста на декілька частин, та продати таким чином. Це було цілком звичайна практика в ті часи.
Одну з ділянок придбав Михайло Шестаков. Чоловік працював розпорядником справ цукрових заводів Федора Терещенко. Ця посада передбачала велику відповідальність, вміння знаходити спільну мову, як з мільйонерами, так і з працівниками, та бездоганне знання своєї справи. Але Михайло Шестаков отримував гідну винагороду. Настільки гідну, що міг дозволити собі невеликий палац на Липках, та великий маєток з озером в селі Самчики Хмельницької області (до речі, він зберігся і досі).
Михайло Петрович був важливою персоною в Києві. Крім управління справами цукрових заводів Терещенко, він був членом цінової комісії п’яти банків, редактором журналу «Хозяйство» та почесний опікун другої київської гімназії. Дружиною цього талановитого менеджера була племінниці Федора Терещенко Софія Куксіна. В цьому шлюбі народилось 5 дочок.
Отож Михайло Шестаков у 1912 році придбав частину садиби на Шовковичній вулиці. Він вирішив збудувати там будинок для себе та родини. На той час у нього було вже 4 дочки. Проект розробив архітектор Роберт Мельцер. Він також розробив інтер’єр будинку Богдана та Варвари Ханенків.
Будинок вийшов схожим на невеликий, проте розкішний палац. Він має два поверхи, ризаліт головного входу розташований трохи далі від «червоної» лінії вулиці. З обох боків від входу знаходиться низький чавунний паркан. Між нею та домом – вузькі квітники.
Вхід прикрашений класичним портиком, колонами та ліпниною. Стіни прикрашають маскарони, декоративні вази. За часів Шестакова у дворі був невеликий парк з фонтаном.
Але то був буремний час. Вже через чотири роки будівлю придбала дочка Федора Терещенко, графиня Наталія Уварова. До речі, її дім знаходився неподалік. Сам Михайло Петрович переїхав на вулицю Малопідвальну.
Революція внесла значні корективи в розмірене життя цукрових підприємців. Майже всі представники родини Терещенко емігрували. Окрім, звісно, Варвари Ханенко, що не могла залишити справу свого життя – музей. Михайло Шестаков теж лишився в Києві та навіть працював заступником голови Укрцукортресту.
Що ж сталось з будинком? З 1926 там розмістилась кафедра марксизму-ленінізму. У 1934 маєток перейшов на баланс Управління справами ЦК КПУ. Перед Другою світовою війною розкішні апартаменти займав Микита Хрущов.
Після війни колишній маєток Шестакова використовували як резиденцію для керівників інших комуністичних країн. Зокрема, у 1956 році саме там зупинявся югославський диктатор Йосип Броз Тіто з дружиною.
У 1970-х роках саме в цьому маєтку приймав важливі та не дуже рішення Володимир Щербицький.
Нині в маєток Шестакова все ще можна потрапити на екскурсію. Там знаходиться прес-центр Міністерства іноземних справ та підрозділи МВС.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
