Требник Петра Могили 1646 року, картина «Козак Мамай», автопортрет Тараса Шевченко, оригінальна скульптура Самсона середини XIX століття – кожна з цих речей є справжнім скарбом, безцінним та унікальним.
Проте без проблем можна побачити ці реліквії, достатньо завітати до Національного художнього музею за адресою вулиця Грушевського, 6.
До речі, будівля музею сама по собі теж є архітектурною пам`яткою. Оскільки її автором був найбільш екстравагантний київський архітектор Владислав Городецький.
Наприкінці XIX сторіччя в Києві відбулась унікальна подія. Представники творчої інтелігенції об’єднались з найбільшими підприємцями міста задля спільної мети. Вони вирішили створити Музей старожитностей та мистецтв. Кошти виділили родини Терещенка, Ханенка, Штейнгеля.
За традицією було оголошено конкурс проектів. Перемогу здобув, до речі, не Городецький, а московський архітектор Петро Бойцов. Проте виявилося, що Бойцов, хоч і дуже талановитий, але не мав профільної освіти, як наслідок і ліцензії. Тож допустити до будівництва його не могли.
Владислав Владиславович взяв за основу проект Петра Самойловича, дещо доробив його і приступив до роботи. На кресленнях навіть стояв підпис «Проектировал архитектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль.1898 год»
В команді Городецького були лише професіонали. Так підрядником був Лев Гінзбург, матеріал вироблявся на заводі «Форс», а за художнє оздоблення відповідала «Художньо-скульптурна і декоративно-будівельна майстерня Еліо Саля». До речі, музей – це перше, однак далеко не останнє співробітництво Городецького та Саля.
Вже у 1900 році роботи були на фінальній стадії.
Будівля побудована в неокласичному стилі з елементами античного храму. Фасад по всій довжині прикрашає класичний орнамент (меандр). До речі, орнамент має вигляд свастики.
Головний вхід формують шість великих колон та трикутний фронтон. По обидва боки вхід охороняють два великих могутніх лева. Вони застигли в позі грізного пробудження. Мають довжину 5 метрів, а висоту – 3 метри.
На даху будівлі зачаїлись міфічні грифони. Всі скульптури майстерно виконані з бетону.
Офіційне відкриття музею відбулось 23 грудня 1904 року. Основу експозиції склала колекція Вікентія Хвойки. Колекція музею поповнювалась в основному за рахунок подарунків від меценатів. Багато художніх творів, зокрема, передали, Богдан та Варвара Ханенки.
Перша офіційна назва закладу – Київський художньо-промисловий і науковий музей імператор Миколи Олександровича.
Першим директором музею був історик Микола Біляшівський. Пам`ятник йому стоїть на галявині перед музейними сходами.
Коли Київ захопили комуністи, музей націоналізували. Згодом він неодноразово змінював свою назву. Та, на щастя, не призначення.
У 1924 році музей називався «Всеукраїнський історичний музей імені Тараса Шевченка», у 1936 – «Київський державний музей українського мистецтва», у 1964 – «Державний музей декоративного мистецтва УРСР».
Сьогодні «Національний художній музей України» володіє унікальною колекцією. Серед експонатів ікони, шедеври українського та світового живопису, скульптури та графіки. Постійно проводяться різноманітні акції та заходи. Це сучасне, цікаве та захоплююче місце, де загадковість старовинних картин поєднується із сучасними технологіями.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
