Куди піти ввечері? Сьогодні в Києві це питання не виникає. Скоріше проблему становить вибір з поміж багатьох варіантів. Однак кияни 150 років назад не мали такого широкого вибору. Київ був досить патріархальним містом. Але все змінилось з появою парка Шато-де-Флер. Цей парк став справжньою революцією в сфері розваг того часу.
На схилах Дніпра вже с середини XVII сторіччя були парки. Саме тоді імператриця Єлизавета Петрівна видала указ, згідно з яким в цьому мальовничому куточку Києва потрібно було розбити «Царський сад». Там висадили різні дерева, квіти, проклали алеї.
Йшов час, сад, створений на прохання імператриці поступово занепадав. Країна виділяла недостатньо коштів на його утримання. Проблему вирішили просто: передали сад з державної власності у місцеву. Та київська влада теж не могла самотужки організувати належний догляд. Тим більше, що його так і не відновили остаточно після пожеж 1811 та 1819 років.
У 1850 році право на безплатну оренду отримав садівник Рожновський. Парк переходив у його володіння на цілих 12 років. Садівник взявся до роботи. На місці сучасного стадіону «Динамо» знаходились оранжереї та штучне озеро. А на схилах між яром на верхньою терасою було висаджено сотні троянд.
Але роботи було занадто багато. Привести занедбаний парк до ладу виявилось не до снаги Рожковському. Тож у 1856 році він передав право оренди садівнику Карлу Христіані.
Той спершу намагався відродити парк. Пізніше повернув місту верхні тераси, а на місці озера та долини троянд створив перший платний парк міста під назвою «Шато-де-Флер». Це відбулось у травні 1863 року.
Парк одразу ж став скандальним, мав досить неоднозначну репутацію. Що ж такого було в «Шато-де-Флер», що обурювало консервативних містян?
В парку у 1868-1878 роках в парку побудували кафе з танцювальною залою, галереями та балконом. Там були оранжереї, тир, гойдалки. На сцені виступали групи танцівниць, співали жартівливі куплети, гімнасти та велосипедисти показували свою майстерність. Парк був відкритий щодня. І кожен день там лунала музика, розливали алкогольні напої, весело проводили час багато численні відвідувачі.
У 1879 році в парку виникло «Російське драматичне товариство». Завдяки йому київська публіка побачила багато прогресивних на той час виступів. Там же вперше виступив цирк братів Нікітіних. Саме в «Шато-де-Флер» вперше виступив силач Іван Піддубний, та почали показувати фільми братів Люм’єр. Взимку відкривався каток. А у 1889 році там відкрився унікальний Льодовий будинок.
Вечори в парку закінчувались гучним феєрверком, бенгальськими вогнями та маршем військового оркестру.
Відгуки про парк були найрізноманітнішими. Від схвальних, до відверто ворожих. Ось деякі з них:
“Посетители парка открыто, при газовом освещении пьют коньяк и отплясывают канкан, к великому соблазну учащейся молодежи”
“Сюда собирается киевская публика, невысокой, причем пробы, не с целью насладиться красотами природы, а подышать воздухом, пропитанным запахом керосина и фейерверочным чадом, да позабавиться зрелищами, извращающими природу»
Лунали заклики закрити «Шато-де-Флер». Але набагато більше було тих, хто щиро захоплювався прогресивним київським парком. Іван Нечуй-Левицький описав парк у своєму романі «Хмари». Мемуарист Олексій Паталєєв писав так:
“Основатели Шато, считал он, делали большое и нужное дело. Никаких старинных аллей они не вырубали. Напротив, бережно перепланировали запущенный Нижний сад, наполнили его цветами, музыкой и привлекли сюда толпы гуляющих горожан. И если в быту Шато случались конфузы, то только из-за невоспитанности самих киевлян.»
Отже, парк «Шато-де-Флер» став справжнім культурним феноменом того часу. Надзвичайно популярний, щоденні аншлаги, гучні прем`єри – містяни любили його.
Історія «Шато-де-Флер» закінчилась у 1919 році. Буржуазне, веселе кафе-шантан не могло існувати в більшовицькому Києві.
Спершу на місці колишнього парку розваг виникли спортивні майданчики, а у 1933 році був урочисто відкритий стадіон «Динамо».
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
