Що ви можете сказати про вулицю Ямську, що знаходиться в Голосіївському районі столиці? Можливо, ви навіть не знали про її існування. А між тим, в другій половині XIX століття більшість дорослих чоловіків міста посміхнулись би при згадці Ямської. Це була київська вулиця червоних ліхтарів.
Бідна околиця
Вулиця Ямська з’явилась в середині XIX століття на місці селища Ямки. Туди переселили мешканців печерська через розширення Печерської фортеці. Будинки знаходились вздовж вулиці, що вела на Васильків, і там мешкали ковалі та ремісники, що ремонтували та обслуговували карети та вози візників (ямщиків).
Ямська відносилась до вулиць найнижчого IV розряду. Тобто там не було ні ліхтарів, ну бруківки, ні якихось архітектурних принад. Просто бідна вулиця на околиці біля річки Либідь.
Пікантний скандал
У 1885 році Київ став свідком не досить пристойної історії. Микола Перший легалізував будинки розпусти у 1843 році. Багато їх знаходилось на вулиці Еспланадній. До одного з таких будинків полюбляв заходити цивільний губернатор Сергій Гудим-Левкович. Під час чергового візиту сталась трагедія. Чиновник помер від розриву серця прямо під час пікантних розваг.
Викликали поліцію, щоб зафіксувати смерть. Місцева влада намагалась приховати цей випадок, навіть газети мовчали. Проте містом поповзли чутки. На похоронах Гудима-Левковича були вихованиці пансіону графині Левашової, оскільки він був патроном цього закладу. Звісно, це викликало ще один привід до жартів, мовляв проводжати в останню путь цивільного губернатора прийшов весь гарем.
Тоді генерал-губернатор Микола Дрентельн видав указ перенести всі борделі на околицю міста.
Нове життя Ямської
Проте виконати указ Дрентельна було не так вже й просто. Річ у тім, що згідно з тогочасними законами будинки терпимості не могли бути розміщені ближче, ніж сто кроків від церков, навчальних закладів та будівель суду. Тоді мешканці занедбаної Ямської вулиці прислали колективного листа до міської ради. Вільний переказ змісту того листа був надрукований в газеті «Киянин»:
“Так как вы будете в затруднении, куда перевести дома терпимости с Эспланадной улицы, а по закону они должны быть на окраине города, то посему мы, жители Ямской улицы, заявляем, что наша улица вполне подходит под дома терпимости. Переселите их к нам, и наше благосостояние этим улучшится, потому что под такие дома квартиры идут дороже. Мы же теперь не имеем никаких доходов, а налоги и городские потребности уплачиваются нами наравне с жителями центральной части Киева».
Таким чином, у Києві з’явилась своя вулиця «червоних ліхтарів». Її стан покращився миттєво. На Ямській завжди панувала святкова атмосфера, весела музика, жвавий рух транспорту, сміх та пригоди.
Там було відкрито близько тридцяти борделів, які ділились на декілька категорій.
Були дорогі «три рублеві». Вони мали вишуканий, багатий інтер’єр. Дівчата були одягнені в дорогі маскарадні костюми. В холі працював власний оркестр.
Середні «дворублеві». Інтер’єр був простіший, проте акуратний. Працівниці зустрічали клієнтів в ситцевих сукнях. Для створення атмосфери у залі грав музичний дует, наприклад скрипач та піаніст.
Дешеві «Рублеві». Там було брудно і бідно. Працювали втомлені, байдужі до всього жінки, яких нерідко били. Атмосфера гнітюча.
Купрін та Ямська
Саме про цю вулицю Олександр Купрін написав свою повість «Яма». Він тоді працював репортером київських газет «Киянин» на «Київське слово». Він приходив на Ямську у пошуках тем для репортажів. А там нерідко були бійки, скандали, можна було побачити багатих підприємців, що потай виходили з борделю. У нього навіть були подружки серед дівчат, що працювали у будинках терпимості. Від них він дізнавався найсвіжіші плітки.
І свої враження від вулиці Ямської він поклав в основу «Ями». Сам Купрін там виступає в образі репортера Сергія Платонова.
Від вулиці розпусти до імені хана Батия
У Купріна кінець вулиці борделів поклала міська влада. Мовляв, після серії кривавих подій генерал-губернатор видав указ, за яким всі будинки терпимості повинні бути зачинені. Реальність була прозаїчнішою.
Після жовтневої революції з’явились нові борделі у центральних районах Києва. Заклади Ямської просто не витримали конкуренції. І орендодавці вулиці самі припинили роботу борделів на своїй вулиці.
Тоді ж місцеві жителі знов звернулись до місцевої ради з проханням перейменувати сумнозвісну вулицю. Було запропоновано назвати її ім’ям Василя Жуковського. Вулиця дійсно змінила назву. Але стала називатись «Батиєва», через близькість Батиєвої гори.
У 1939 році її перейменували на честь Петра Кривоноса (залізничника-стахановця), а у 1944 повернулась перша назва
Зі старої забудови на вулиці залишилось лише три будинки. І тепер нічого не нагадує про бурхливе минуле Ямської.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
