Історія Будинку вчителя, що знаходиться на Володимирській вулиці, напрочуд точно відбиває всі етапи історії України.
В 1899 році Міністерство народної освіти Російської Імперії доручило Київському навчальному округу заснувати Педагогічний музей. Спершу колекція музею знаходилась в будівлях Першої Київської дворянської та П’ятої Києво-Печерської чоловічої гімназій, а частина в приміщеннях Вищих жіночих курсів на Фундуклеївській.
Експонатів було чимало: шкільні парти, підручники, глобуси, фотографії, мінерали, гербарії, фізичні та хімічні прилади, опудала тварин та пташок. Колекція брала участь у Всесвітній педагогічній виставці в Парижі у 1900 році. Багато експонатів було придбано на кошти київського чиновника та підприємця Семена Могильовцева.
З часом колекція збільшувалась. І дуже скоро Педагогічному музею стало тісно в стінах аудиторій навчальних закладів. Установа потребувала більшого, кращого приміщення.
В результаті переговорів між Київським навчальним округом та Міською думою для будівництва була виділена ділянка у саду Першої київської дворянської чоловічої гімназії. Проект розробив архітектор Павло Альошин. Педагогічний музей отримав будинок в стилі класицизму з елементами античності. До речі, це був перший будинок в місті зі скляним куполом. Роботами керував підрядник Гінзбург, тож новобудова була готова в рекордно короткі строки.
На фінальних етапах будівництва будинок відвідав Петро Столипін, що займав тоді посаду прем’єр-міністра Російської імперії. Це сталось незадовго до його вбивства. Установа була відкрита 5 жовтня 1912 року. Музей педагогіки став осередком освітнього життя не лише Києва, але й усієї Російської Імперії. Там відкрились лекційний, концертний та виставковий зали, бібліотека на 80 тисяч томів та читальна зала, кабінети прикладних дисциплін (фізичний, хімічний, природничий), і музейна експозиція.
В установі проводили лекції найкращі вчителі зі всієї країни, виступали з концертами симфонічні та хорові колективи. Цікаво, що до 1915 року відвідування музею було безкоштовним для містян.
З початком Першої світової війни, Київ став прифронтовим містом. Тож усю експозицію музею перевезли в міст Орел та Курськ. До 1917 року в будівлі знаходилась Льотна військова школа.
Після Лютневої революції, з проголошенням УНР, саме в цьому будинку знаходилась Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським. Там 7 (20) листопада 1917 року була проголошена Українська Народна Республіка, а в ніч з 24 на 25 січня 1918 року був прийнятий IV Універсал про незалежність.
З приходом більшовиків у 1921 році в осередку української незалежності розмістився Пролетарський музей, а з 1924 – Музей Революції. В 1934 році було вирішено перетворити будинок в Музей Леніна. Проте колись вишукані інтер’єри були майже знищені. Необхідно було провести реконструкцію та добудову. Цю справу доручили Павлу Альошину, і він блискуче з нею впорався. Фасад будинку залишився без змін, проте будівля отримала додаткові площі. В 1938 році музей радянського вождя почав працювати.
З початком Другої світової війни величний будинок був в смертельній небезпеці. Річ у тому, що в 1941 році червоноармійці заклали в підвали музею близько трьох тонн тринітротолуолу. Це були радіокеровані міни. Проте німецькі сапери знайшли вибухівку та розмінували будівлю.
Після звільнення Києва осінню 1943 року, одним із перших заходів було відновлення музею Леніна. Іронія історії в тому, що, якби не німці, то відновлювати було б нічого.
В 1982 році музей соціалістичного лідера переїхав на Європейську площу, а будівлю перетворили на Будинок вчителя.
Ним він залишається і сьогодні. В установі, як і сто років тому проводять лекції, виставки, концерти. Працює музей педагогіки. Для дітей організовані творчі гуртки.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
