На розі Грушевської та Шовковичної стоїть невеликий маєток Гальперина. Повз нього легко пройти, на шляху до Будинку з химерами, чи задивившись на будинок Лібермана. Проте, ця будівля в стилі венеціанського палаццо епохи Високого Відродження має цікаву історію.
У XVIII столітті вулиця Шовковична мала іншу назву – Аптекарська. Це не випадково. На місці маєтку Гальперина стояла аптека управління суспільної опіки. Провізором там був представник давньої аптекарської династії Григорій Бунге. Після його смерті аптекою управляв його зять Іван Тецнер. До речі, після великої пожежі 1811 року аптека деякий час була єдиною в Києві.
В 1875 році ділянку придбав колезький асесор, директор київського Промислового банку Всеволод Рубінштейн. Проте в будинку він жив недовго, перепродавши її київському цукровому підприємцю та філантропу, купцю першої гільдії Мойсею Гальперину.
Це була заможна людина, він володів 8 цукровими заводами, на яких працювало близько 4 тисяч людей. Продукцію заводів підприємця поставляли в Західну Європу, Норвегію, Фінляндію та Близький Схід. Він пожертвував великі суми на будівництво лікарні для хворих та туберкульоз, сирітського притулку, та притулку для бідних в Києві.
Саме він замовив архітектору Володимиру Ніколаєву зведення маєтку для своєї родини та контори. В 1899 році будівництво було завершено. В центрі фасаду зі сторони Олександрівської вулиці (нині Грушевського) був вхід в житлову частину будинку. Там знаходились апартаменти багато численної родини Гальперина. А зі сторони вулиці Левашовської (нині Шовковична) був вхід в приміщення контори.
Маєток вартий уваги. Він був побудований в стилі венеціанського палаццо. Фасад прикрашають іонічні колони та балюстрада. Вестибюль прикрашений вишуканою ліпниною, а парадні сходи ведуть до кімнат на першому поверсі. Над холом будинку встановлений скляний дах, через який проходить денне світло. Поряд зі сходами на другому поверсі розміщено лоджії. Коридори вели до кімнат родини Гальперина. Внутрішні інтер’єри теж мають риси палацової розкоші. В одному приміщенні стеля оформлена в мавританському стилі, а сусідня кімната виконана в світло-бежевих тонах з позолотою. В частині маєтку зі сторони вулиці Шовковичної раніше був невеличкий садок.
Родина підприємця була великою. Мойсей з дружиною Софією Зайцевою виростили п’ятеро дітей. В будинку мешкало не лише подружжя Гальперинів, але й сім’ї дітей. Вони жили там до 1905 року. В жовтні того року в Києві відбувалися масштабні єврейські погроми. Маєток Мойсея Борисовича теж був пограбований. Родина виїхала до Франції. Гальперин помер в імміграції в 1928 році.
Після приходу більшовиків в 1917 році будинок був націоналізований. В 1921 році там знаходилось управління артилерії 44-ї дивізії, потім Київське окружне статистичне бюро. В 1925 році маєток був переданий музично-драматичному інституту ім. Лисенко. Проте митці так і не переїхали на Шовковичну вулицю. Натомість будинок став Головним управлінням міліції НКВД. Після другої світової війни в будівлі довгий час працював Музей партизанської слави. Там функціонувала виставка «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників». Пізніше в венеціанському палаццо працював будинок політпросвіти.
В 1970 році маєток передали Верховній Раді УРСР. Деякий час він використовувався в якості урядового будинку прийомів. Саме тоді з’явився підземний хід між будинком та Верховною Радою.
А в часи незалежності у вишуканих інтер’єрах працюють постійні комісії Верховної Ради України.
Зараз маєток відреставрований, знаходиться в хорошому стані, проте вільно зайти всередину та помилуватись вишуканим оздобленням просто так неможливо.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ