На розі Володимирської та Льва Толстого височіє 7-ми поверховий будинок. Він пастельного кольору, прикрашений світло-зеленими елементами. Фасад досить скромний. Тим не менш, цей будинок вартий уваги.
Його називають «Будинок Мороза» на честь першого володаря єврейського купця першої гільдії Берла Мороза. Дім побудував у 1910 році архітектор Йосиф Зекцер. І на той час цей будинок був унікальним. Перш за все, він був одним із найвищих в місті. І на відміну, від сумнозвісного хмарочоса Гінзбурга, будинку Мороза вдалось пережити революцію, дві світові війни і період радянської перебудови Києва.
Сама будівля була побудована у стилі «раціонального модерну» з цегли. Зовнішній декор досить стриманий. Деталі фасаду помітно здалеку. Це великі еркери, залізобетонні огорожі на балконах, великі вставки контрастного кольору.
Перед архітектором Зекцером перед плануванням будівлі стояла нелегка задача. Справа в тому, що земельна ділянка була неправильної форми. Оскільки всі вулиці, що утворили це перехрестя були під нахилом. Йосиф не лише зумів побудувати високий, комфортний будинок, але й знайти місце для невеликого подвір’я.
За зовнішньою стриманістю фасада ховався справжній скарб. Будинок всередині був вишукано оздобленим. Вже у головному вестибюлі вражають майстерно виконані ковані деталі, жіноча статуя із ліхтарем в руках, кесонова стеля. До наших днів збереглись оригінальні світильники під стелею і один з поручнів сходів із каррарського мармуру.
Будинок був побудований для заможних клієнтів. Вони орендували великі, просторі квартири, вишукано прикрашені та оснащені за останнім словом техніки. Із тих часів найкраще збереглась 8 квартира. Там досі є автентична ліпнина, паркет на підлозі, двері, та кутова піч з чавунними дверцятами, прикрашеними орнаментами.
Всю сантехніку в будинку встановлювала англійська фірма Pope. До послуг мешканців був ліфт фірми Otis. Щоправда, в 70-х роках минулого століття його замінили на типово радянський. Крім того, кожна квартира була оснащена телефоном. В будинку працювали пральня та котельня. На першому поверсі були кафе-ресторан, кондитерська крамниця, молочний магазин, крамниця корсетів, комісійна контора з продажу цукру, більярд, перукарня, приватна публічна бібліотека, швейна майстерня та майстерня з виготовлення взуття з натуральної шкіри. Словом, сучасні жилі комплекси, в яких є все необхідне для життя, це не нова ідея. Такий будинок був в Києві на початку ХХ століття.
Скільки ж вартувало таке житло? Шестикімнатна квартира на 2 поверсі з кухнею та кімнатами для прислуги обходилась володарям 3 100 рублів на рік. Апартаменти з 8 кімнатами на вищих поверхах коштували 3 400 рублів на рік. За скромніші квартири і залежності від поверху та сторони, куди виходили вікна, потрібно було платити від 2 184 до 2 293 рублів на рік.
До речі, в будинку довгий час не було квартири №13. Після 12 йшла квартира 12б. Однак в СРСР не було місця забобонам, і у 30-х роках цей номер все ж з’явився.
В будинку мешкали підприємці, викладачі університету святого Володимира, вчені. Серед відомих мешканців можна назвати Євгена Скловського. Це талановитий педіатр, що у 1911 році заснував в місті перші ясла.
До Другої світової війни з елітного житла зробили комунальні квартири. В той час було втрачено та знищено багато деталей до дрібниць продуманого інтер’єру. Однак після війни будинок віддали вченим. Квартири там отримували професори Київського університету. Це були освічені люди, які зуміли оцінити залишки вишуканого оздоблення.
Там мешкали такі відомі вчені як хімік Анатолій Бабко, мовознавець Іван Білоїд, ботаніки Микола Гришко та Дмитро Зеров, будівельний механік Микола КОрноухов, вчений з гідромеханіки Георгій Сухомел, математик Йосип Штокало.
Сьогодні частину будинку займають посольства Федеративної Республіки Бразилії та Естонії. На першому поверсі довгий час працював гастроном, що в народі називали «Морозовський». Зараз там знаходяться різноманітні магазини на кафе.
Автор, фото: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
