У Печерському районі столиці, на вулиці Шовковичній, серед старовинних будинків і урядових будівель знаходиться справжній оазис. На площі 0,75 га знаходиться близько 45 видів екзотичних та рідкісних для України рослин.
Наприклад, гінкго дволопатеве, тис ягідний, церціс, самшит, бархат амурський. Це дендропарк імені ак. Богомольца, який був закладений в 30-х роках під керівництвом іменитого вченого.
Проте, до звання академіка Олександру довелось пройти довгий шлях.
24 травня 1881 року в камері Лук’янівської в’язниці народився малюк. Це був Олександр Богомолець. Його мати звинуватили в причетності до вбивства царя Олександра ІІ. Згодом її відправили до Сибіру, а батько (теж лікар) потрапив до заслання у Казахстан. Дитину в кошику для білизни передали родичам матері.
Дитинство хлопця пройшло на Полтавщині у дідуся. Коли батько повернувся із заслання, він забрав сина до себе. Богомольці мешкали у Ніжині. Одного разу їм вдалось зустрітись з Софією, яка в той час була хвора на сухоти. Малий Сашко теж заразився.
Юнак з дитинства відрізнявся сміливістю та незалежністю. В 1895 році він з батьком переїхав до Кишинева. З місцевої гімназії його відрахували на передостанньому курсі з формулюванням “За небезпечний напрямок думок”. В 1900 році Олександр вступив до Київського університету Святого Володимира на юридичний факультет. Під час студентства він брав участь у русі за права студентів. Проте згодом, хлопець перевівся на медичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Вже в 21 рік студент Богомолець видав першу наукову роботу в області ендокринології, а до кінця навчання – п’яту. На захисті дипломної дисертації опонент, вже відомий фізіолог Іван Павлов, лишив схвальний відгук про роботу колеги. У 28 років Олександр Богомолець отримав звання доктора наук.
В 1911 році він був відряджений на стажування в Париж на кафедру фізіології в Сорбонні, для того, щоб отримати звання професора.
Після повернення він працював в Саратовському університеті. Під його керівництвом було відкрито декілька кафедр: патологічної фізіології, мікробіології, загальної патології.
Згодом він створив Державний інститут мікробіології та епідеміології Південного Сходу Росії, та протималярійну лабораторію. Там же почав працювати над справою свого життя – підручником з патофізіології.
У Саратові Олександр Богомолець зробив також свій найважливіший винахід, створив імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорювала загоєння ран і активізувала імунну систему людини. «Сироватку Богомольця» успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів від час другої світової війни.
У 1925 році Олександр переїхав до Москви. Лікар взяв участь у створенні першого в світі Інституту гематології та переливання крові, розробив унікальну методику консервації донорської крові, яку використовують дотепер. Крім того, створив онкологічну лабораторію при Московському міськздороввідділі.
В 1930 році Олександр Богомолець був обраний президентом Академії Наук УРСР. Він переїхав до Києва і за декілька років перетворив місто на один з найпрестижніших наукових центрів країни.
Недалеко від свого будинку на пустирі Олександр заклав парк. Там було висаджено 90 видів екзотичних і рідкісних для України порід дерев і чагарників, привезених з ботанічних садів і дендраріїв.
В Києві вчений створив Інститут експериментальної біології і патології та Інститут фізіології. В 1941 році він заснував Київський диспансер боротьби з передчасним старінням, згодом на базі цієї установи був створений Інститут геронтології.
Під час другої світової війни разом з Академією наук УРСР був евакуйований в Уфу, де продовжував професійну діяльність.
В 1944 році він повернувся до Києва, де очолив роботи по відновленню Академії Наук УССР.
Вчений врятував від репресій НКВД багатьох вчених. Зокрема українського демографа Михайла Птуха, математика Миколу Крилова, фізика-ядерника Олександра Лейпунського. Проте сам Богомолець теж був під наглядом спецслужб. Причиною був двоюрідний брат Вадим Богомолець – генерал-хорунжий Української Держави при гетьмані Павлі Скоропадському.
В середині жовтня 1943 року у Богомольца стався розрив плеври та спонтанний пневмоторакс через застарілий туберкульоз, яким він заразився ще від матері.
Повторний пневмоторакс відбувся в 1946 році, і його Олександр Богомолець вже не пережив.
Вченого ховали з військовими почестями, везли до місця поховання на артилерійському лафеті.
Могила Олександра знаходиться в дендропарку біля будинку, де він мешкав.
Смерть академіка розлютила Сталіна. Диктатор чекав від вченого рецепт довголіття. Проте вже померлу людину неможливо репресувати. Але можна покарати його родичів та колег. Вони зазнали гонінь, роботи академіка були визнані “антинауковими”, Інститути експериментальної біології та патології і клінічної фізіології опинилися на межі закриття. Відновили вони свою роботу лише після смерті Йосипа Сталіна.
На згадку про Олександра Богомольца залишились десятки наукових праць та затишний дендропарк в центрі столиці.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
