All for Joomla All for Webmasters

Куренівська трагедія. Річниця найбільшої техногенної катастрофи Києва

kuren-1961.jpg

13 березня 1961 року – чорний день в історії Києва. Внаслідок техногенної катастрофи, а саме розмиву дамби, багатотонний потік пульпи з Бабиного Яру затопив Куренівку. Кількість жертв по офіційним даним склала 147-150 осіб. По неофіційним – декілька тисяч людей.

Що відбулось?

13 березня, в понеділок о 6:45 почала руйнуватись дамба. Вона перекривала Бабин Яр. Туди протягом 10 років зливали пульпу (відходи виробництва) з Петровських цегляних заводів. О 8:30 її прорвало. Спершу вода, а згодом 14-метрова хвиля пульпи зі швидкістю 5 м/сек ринула на Куренівку, змітаючи все на своєму шляху.

Залишки дамби

Потік розділився на дві частини. Одна потекла по вулиці Теліги, зупинившись на території трамвайного депо. А інша – з обриву вниз, повз Кирилівський монастир. Був повністю затоплений стадіон «Спартак», і Кирилівська вулиця (тоді Фрунзе). Там висота валу зменшилась вдвоє, проте він все рівно був смертоносним.

Це був ранок, година пік. В районі «Спартака» була звична для того часу тянучка, тролейбуси та трамваї були вщент набиті людьми. І всі вони були безсилі перед нестримною силою потоку пульпи.

Потоп тривав півтори години. Були знесені будинки, викорчувані столітні дерева, машини, автобуси, трамваї були зім`яті, мов іграшкові. Крім того, не була вчасно подана команда відімкнути електропостачання. В результаті багато людей загинуло від ураження током, деякі згоріли заживо, заблоковані в переповнених автобусах.

Багато людей, почувши вранці гуркіт, спустились до підвалів, щоб врятуватись від (як вони думали) бомбардування. Коли туди дісталась пульпа, вони були приречені.

Потік пізніше затвердів, перетворився в камінь. В такому вигляді він сягав висотою 3 метри. На площі близько 30 гектарів було знищене все живе.

Свідчення очевидців

М. Н. Новгородська, вчителька:

«Я села в автобус, салон которого был так переполнен, что меня буквально припечатали к задней двери. Проехав немного, автобус застрял напротив стадиона «Спартак». Вода стала достигать окон машины. Шофёры всех застрявших машин выбирались из них и плыли на противоположную сторону к ограде стадиона. В автобусе стоял страшный крик. Люди осознали, что погребены заживо. И вдруг всё потемнело. На нас шёл вал — сплошная пенящаяся масса какого-то серого цвета. Вал был выше домов и закрывал собой небо. Стоявший впереди меня человек на мгновение рывком раздвинул двери и шагнул вперёд. Я — вслед за ним. Поток сбил меня с ног, но чудом оставшись на поверхности и барахтаясь, я добралась до ограды стадиона. Когда я взобралась на неё, раздался взрыв — автобус, из которого я несколько мгновений назад выбралась, был объят пламенем. Кто-то выбил переднюю дверь, но спаслись только женщина и две девочки. У них сильно обгорели волосы. Остальные пассажиры сгорели заживо.»

 

Римма Бузиновська, працівниця підстанції, що обслуговувала ДЕПО

«У меня был сдавлен живот, грудная клетка. Было множество переломов ног. Но меня завалило стоя, благодаря этому я не захлебнулась. Мне было страшно, я со всеми попрощалась: с мамочкой, с сестрой, со своим любимым мужчиной.

Дикий холод не давал отключиться надолго. Наконец услышала голоса. Оказалось, что ребята из трамвайно-троллейбусного энергоуправления увидели крышу единственного здания, которое не снесло на территории депо. Решили его проверить. Я набрала воздуха, выплюнула воду и начала кричать. Четыре часа меня откапывали. Когда протянули руку, я вцепилась в неё и не отпустила.»

Світлана Іщенко, співробітник інституту геронтології

«В депо Красина работала в бухгалтерии моя знакомая. Она погибла. А ещё знакомая моей мамы в то утро ехала с дочкой в трамвае. Шесть лет было девочке. Их такими, застывшими в обнимку, из этого трамвая и извлекли. Дитя, видимо, так перепугалось, что себе пальчик откусило. Горе страшное»

Наслідки трагедії

Згідно з офіційним звітом, на якому стояла відмітка «Для службового використання», в результаті катастрофи було знищено 68 жилих і 13 адміністративних будівель. Також непридатними для життя було визнано 289 квартир та 163 приватних будинки.

Щодо кількості загиблих – точних цифр немає. Є офіційна цифра – 150. Проте вона явно значно занижена. Людей відкопували декілька тижнів, часто лопатами та ковшем ескалатора розриваючи застиглі в пульпі тіла. Іноді вони випадково добивали тих, в кому жевріло життя. Київський історик Олександр Анісімов називає цифру в 1,5 тисяч осіб.

Офіційна влада робила все можливе для замовчування масштабів Куренівської трагедії. 13 березня в місті був вимкнений міжміський та міжнародний зв`язок. Офіційне повідомлення про катастрофу з`явилось на радіо лише 16 березня. Навіть літаки «Аерофлоту» міняли свій маршрут і оминали Куренівку, щоб пасажири з повітря не побачили весь масштаб руйнувань.

Ліквідацією наслідків трагедії займались солдати. Причому вони часто працювали по дві доби поспіль з міркувань секретності. Тіла загиблих складали в клубному приміщенні Павловської психіатричної лікарні.

Жертв ховали більше місяця на різних кладовищах Києва, часто таємно.

Причини?

Так чому все ж таки сталась Куренівська трагедія? Чому у розвиненому місті в другій половині XX століття відбулась така масштабна та страшна катастрофа?

Серед містян ходили чутки, що це привиди невинно вбитих жертв нацистів повстали, що це «вища кара». Мовляв на кістах були побудовані нові будинки. Проте причини більш прозаїчні та страшні. Катастрофа відбулась, перш за все, через недбалість чиновників та державних діячів.

Історик Тетяна Євстаф`єва, одна з авторів книги «Бабій Яр: людина, влада, історія» викладає пояснення передумов трагедії. 28 березня 1950 року виконком київської міської ради прийняв рішення №582. Воно стосувалось організації гідровідвалів у Бабин Яр. Причому проект був розроблений навіть не киянами, його підготував московський трест Гідромеханізації. Тобто не було попередньо проведено жодних досліджень. Натомість московські спеціалісти запропонували непотрібні породи змішувати з водою і в такому вигляді по трубам перекачувати у Бабин Яр, прямо на залишки жертв Другої світової війни.

На той час головою міськвиконкому був Олексій Давидов. Це був типовий представник чиновника в найгіршому сенсі слова. Згідно зі спогадами сучасників він не сприймав критику, грубо перебивав незгодних з його точкою зору, керував містом формально, не вивчаючи реальний стан справ. Отримавши команду «згори» він навіть не подумав піддати її сумніву. В такому ж дусі приймались і наступні рішення.

Олексій Давидов

Наприклад, 16 листопада 1954 року був виданий указ, згідно з яким потрібно було заливати пульпою ще діючий газопровід, «враховуючи велику технічну складність демонтажу».

В результаті дамбу зробили не бетонну, а земляну. Не розрахували потрібний діаметр труб, для відводу рідини з яру. Вони були надто вузькі. Цегляні заводи працювали понаднормово в три зміни, відповідно зливаючи більше пульпи.

Прорив не став несподіванкою. На початку березня 1961 року самі кияни подавали немало повідомлень про струмки, що бігли по дамбам. Проте владі було байдуже.

Після трагедії Давидов приїздив в морг, дав розпорядження видали загиблим білизну та білий одяг для поховання. Після того швидко поїхав геть і більше не повертався. Саме його називали головним винуватцем катастрофи.

Відкрили кримінальне провадження. Розслідування відбувалось цілком таємно. Ніхто з міськвиконкому не був обвинувачений. У в`язницю потрапили 6 людей: начальник та головний інженер Петровської ділянки СУ-610, головний інженер треста «Укргідроспецбуд», і московські проектувальники. Офіційна причина аварії: «помилки в проектуванні гідро відвалів на дамби».

Олексій Давидов застрілився у 1963 році. У 1964 його ім`ям було названо бульвар на Русанівці. Лише в лютому 2016 його перейменували на честь Ігоря Шамо.

Висновки комісії були засекречені.

 

Про Куренівську трагедію сьогодні нагадують два меморіальних знаки. Один стоїть недалеко від прохідної трамвайного депо з іменами загиблих співробітників. А інший був встановлений в березні 2006 року на вулиці Олени Теліги біля самого яру.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

Присылайте нам интересные фотографии, происшествия, дтп, афиши, проблемы с ЖКХ, а так же рекламные предложения на почту: kievinform.com@gmail.com Сделаем наш город лучше вместе!
Top