Сьогодні середньою та вищою освітою нікого не здивуєш. Це база, основа. Однак в середині XIX сторіччя ситуація була дещо іншою. Давайте повернемось на 200 років назад. Тоді саме була заснована Перша чоловіча гімназія в Києві. Та дізнаємось, як здобували освіту діти дворянського походження.
У 1804 році була прийнята шкільна реформа. Згідно з нею Головні народні училища переформовувались у гімназії. Завдяки цій реформі Народне училище, що було створене ще у 1789 році перетворилось на гімназію класичного типу. Однак саме 13 жовтня 1811 року вона була офіційно визнана вищим навчальним закладом. І ця дата вважається днем її заснування.
Спершу навчальний заклад знаходився на Подолі, на Покровській (тоді Мокрій вулиці). У 1813 році гімназія переїхала у Кловський палац. А у 1857 році спеціально для неї була збудована будівля на Бібіковському бульварі, 14 (тепер бульвар Шевченко). Автором проекту був талановитий архітектор Олександр Вікентійович Беретті.
Яким чином був організований навчальний процес?
Програма класичної гімназії у Києві в 1884 році включала в себе такі предмети:
- Закон Божий;
- Російська та церковнослов`янська мова;
- Логіка;
- Латинська та давньогрецька мови;
- Точні науки (арифметика, алгебра, геометрія, тригонометрія);
- Фізика;
- Історія;
- Географія;
- Французька та німецька мови;
- Економічна географія;
- Гімнастика;
- Співи
Це була основна програма. При бажанні за додаткову плату можна було вивчати ще малювання, музику, танці та креслення. Проте вже з 1890 року з так званих «мертвих» мов обов`язковою для вивчення лишилась лише латинська.
Навчання тривало 8 років. І воно не було безкоштовним. Право отримувати освіту у гімназії вартувало від 50 до 100 рублів на рік. Заплатити таку значну суму могли собі дозволити не кожні батьки. Тому в основному класи формувались за рахунок дітей аристократів та багатих підприємців.
У 1887 році міністр народної освіти Іван Делянов видав так званий «циркуляр про дітей кухарок». Цей документ мав такий зміст: «Озаботившись улучшением состава учеников гимназий и прогимназий, я нахожу необходимым допускать в эти заведения только таких детей, которые находятся на попечении лиц, предоставляющих достаточное ручательство в правильном над ними домашнем надзоре и в предоставлении им необходимого для учебных занятий удобства. Таким образом, при неуклонном соблюдении этого правила, гимназии и прогимназии освободятся от поступления в них детей кучеров, лакеев, поваров, прачек, мелких лавочников и тому подобных людей…»
Тобто досить довгий час діти із звичайних робітничих родин були позбавлені навіть мізерного шансу на отримання освіти.
А для дворянських, проте збіднілих родин були передбачені пільги. Крім дотацій з бюджету дітям допомагали меценати. Це було взаємовигідне співробітництво. Підприємець брав на себе зобов`язання надавати навчальному закладу регулярну матеріальну допомогу. За це його формально приймали на державну службу. А бонусом йшли посади, чини, ордена, можливо навіть наслідне дворянство. Наприклад, опікуном першої гімназії був Микола Терещенко.
Повернемось до історії Першої чоловічої гімназії. У 1874 році вона стала класичною та була названа на честь імператора Олександра II «Олександрівською». А у 1911 році на честь 100-річного ювілею гімназія стала Імператорською Олександрівською.
У гімназії викладали видатні вчені того часу. Там працював історик Максим Берлінський, Микола Костомаров та Володимир Антонович. Крім того, в різні часи там працювали Мурашко Микола, латиніст Станіслав Трабша, історик Микола Лятошинський.
За довгі роки свого існування через класи гімназії пройшли тисячі учнів, серед них було багато визначних особистостей. Своєю альма-матер гімназію називали Костянтин Паустовський, Михайло Булгаков, Євген Терле, Олександр Богомолець, політик Петро Стебницький, археолог Леонід Добровольський, український патріот Яків Шульгін, Вячеслав Липинський, анархіст Дмитро Богров (що застрелив Столипіна), Ігор Сікорський, Олександр Вертинський.
Цей навчальний заклад згадується в романі Михайла Булгакова «Біла гвардія».
Після революції в стінах закладу став працювати наркомат просвіти. Пізніше – Всенародна бібліотека України. Після Другої світової війни будівля не втратила свого просвітницького призначення. Там працювали академічні інститути з різних дисциплін.
А з 1959 року і дотепер коридорами будинку знову бігають студенти, там розмістили Гуманітарний корпус Київського університету ім. Шевченка.
Ця жовта триповерхова велична будівля є однією з небагатьох в Києві, що не змінювала кардинально свого призначення за весь час існування.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
