Будинок Грушевського. Музей, який потрібно відвідати хоча б один раз в житті

Михайло Грушевський. Варто лише промовити це ім’я, і уява малює літнього чоловіка з ошатною бородою, його монументальний твір «Історія України Руси», революційні універсали УНР. Проте, цікаво дізнатись про Михайла не лише в контексті його ролі в українській історії, але і як про звичайну людину. Чоловіка, що мав родину, друзів, затишний будинок. Для цього можна завітати до нього в гості. В історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, за адресою вул. Паньківська, 9.

Флігель Грушевських

Михайло Сергійович прийняв рішення придбати родинний маєток в Києві на початку XX сторіччя. В той час він мешкав у Львові. Проте бурхливий розвиток націоналістичних настроїв в Києві все частіше змушував його здійснювати ризиковані подорожі між Автро-Угорщиною (зі Львова) до Російської імперії.

Михайло Грушевський

Саме тоді історик вирішив придбати постійне житло для своєї родини та повноцінно переїхати до Києва. Дружина Грушевського Марія доручила повіреному родини Юрію Тищенку знайти житло для їх, досить таки великої, родини. 8 березня 1908 року він написав: «На углу Паньківської і Ботаничної 14/9 усадьба досить порядна з фруктовим садом і трохи нагадує по положеню Вашу Львівську. Тут теж два доми. Один на один поверх, що на улицю, і вже старенький, а другий в дворі на 2 ½ поверхи і всього 7 літ як построєний. Вражіння робе вся усадьба дуже гарне і більш подобається ніж на Кузнечній. Помешкання в домах по 5 кімнат кожде, крім того є прачешня. […] ціна крайня 50 000 руб. Вид навкруги дуже гарний, а найбільш те, що садок є і двір не закиданий ріжними постройками».

Флігель

З 13 травня 1908 року будинок був орендований, а вже 4 липня того ж року викуплений родиною Грушевських. На вулицю Паньківську переїхали Михайло Грушевський, його дружина Марія, брат Олександр, сестра Ганна, донька Катерина, діти сестри Сергій та Ольга та мама Глафіра Захарівна.

Вся родина Михайла Сергійовича, 1906 рік

У 2-х поверховому флігелі оселились брат та сестра Михайла Сергійовича. А сам вчений вирішив втілити в життя вельми амбітний проект. Він задумав побудувати великий 7-ми поверховий прибутковий будинок на території садиби.

Поки тривали будівельні роботи Грушевський мешкав у брата з сестрою. Новобудова була готова у 1909 році. Її вартість склала 165 000 рублів. Така велика сума була не по кишені навіть Грушевському, тож 85 000 він взяв у позику.

Будинок Грушевського

Будинок був під стать своєму господарю. Великий, ефектний, пишний, в зухвало українському стилі. Михайло Сергійович боровся за незалежність України і ніколи не втрачав випадку це підкреслити. Проект був розроблений другом родини Василем Кричевським, який там же у мансарді обладнав собі майстерню. Сам Грушевський так казав про своє помешкання: «А я так люблю сей дом, і пишний ним, як дарунком краси Київу, людям».

Родина Грушевського мешкала у квартирі №12.
Та квартира бачила щасливі моменти життя Михайло Сергійовича, сімейні свята, затишні вечори. Але були й тривожні.

Вся родина зібралась до купи востаннє на Різдво 1918 року. А вже 25 січня того ж року окраса Києва, величний дім Грушевського був обстріляний запальними снарядами більшовиків, під керівництвом Муравйова. Вогонь швидко охопив усі приміщення, знищивши всі рукописи, бібліотеку, листування, спогади, колекції родини Грушевських. Дім палав три доби. Щиро українська будівля перетворилась в обгорілий скелет.

Обстріляний будинок

17 червня 1921 року залишки будинку підірвали. Після Другої світової війни на тому місці побудували дім з квартирами для професорів вищих шкіл Києва.
А що ж флігель, де мешкали Олександр та Ганна? Він зберігся. Після жовтневої революції його націоналізували, а в 1921 – повернули у власність родини. Дім став притулком для Михайла Грушевського у 1924 році. Після повернення з еміграції він з донькою та дружиною оселився на третьому поверсі. В липні 1926 року на честь 60-ліття професора флігель передали йому в довічне володіння.
Коли Михайло Сергійович помер, право власності перейшло до дружини та брата. Однак, що значили в Радянському Союзі якісь права на володіння майном? Доньку та брата репресували влітку 1938 року.
Будинок перетворився на комуналку. Так тривало до 1992 року. Тоді у флігелі мешкало 28 родин.

 

У лютому 1992 року Музей історії Києва подав у Київраду ініціативу щодо створення Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. Рішення схвалили. Однак до відкриття музею було ще далеко. Працівники мали лише один цінний експонат – це безпосередньо сам флігель. Почався збір експонатів, пошук фінансування. Колекцію поповнювали поступово. Деякі речі музейні працівники знайшли в музеях Львова, Києва, Стрия, та США. Ліжко Михайла Сергійовича привезли з Бахчисарая, дитячий портрет Катерини Грушевської знайшли на київському аукціоні.

І лише у 2006 році до 140-річчя від дня народження Грушевського музей відкрив свої двері. Першим відвідувачем був Віктор Ющенко, що тоді займав посаду президента України. Сьогодні це сучасне, цікаве, пізнавальне місце. Музей складається з двох частин. На другому поверсі представлена історична експозиція. На третьому відтворена меморіальна квартира Грушевського. Вона складається з вітальні, кімнати дочки Катерини та кабінету Михайла Сергійовича. Причому всі кімнати облаштовано виключно побутовими речами родини.

В серці Києва, старовинному «Латинському кварталі», трохи далі від галасливих вулиць Льва Толстого та Саксаганського, на перетині з затишною Микільсько-Ботанічною сховався справжній скарб: житло видатного борця за українську державу.

Автор, фото: Марина Пєтушкова

З використанням матеріалів Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора

Next Post

У музеї Шевченка пропонують нове прочитання "Катерини"

Пт Бер 1 , 2019
У Національному музеї Тараса Шевченка презентують оновлений зал, розпочинаючи проект “Катерина: ВКЛ/ВИКЛ”. Про це пише “Історична правда”. Музей не просто повертає в експозицію знакове полотно Тараса Шевченка “Катерина” (1842 р.), а й розглядає його в комплексі з однойменною поемою (1838 р.) та у зв’язку з сучасними гендерними дослідженнями. Історія Катерини […]