Центральна міська клінічна лікарня Києва – це не лише медичний заклад, але й пам’ятка історії. Перша в Києві, довгий час найбільша, місце праці багатьох видатних медиків – все це про Олександрівську лікарню. Прослідкуємо за її розвитком з самого початку.
Місто потребує лікарню
XIX століття відоме не лише промисловою революцією, але й досить важкими умовами життя простих людей. Київ в той час бурхливо розвивався, там виникали нові підприємства, фабрики, зводились чудові будинки. Однак епідемії інфекційних хвороб теж були звичною справою. Тисячі людей щорічно помирали без належного лікування.
У 1844 міська влада почала обговорювати можливість будівництва лікарні, щоб б мала не лише лікувати містян, але й давати можливість лікарям навчатись. Новий медичний заклад повинен був стати координатором боротьби з інфекційними на соціальними хворобами. Ідея була схвалена, почали збирати кошти. Пожертви робили як звичайні містяни, так і київські купці.
У 1874 році на схилах Кловського плато освятили місце для будівництва майбутньої лікарні, що отримала назву Олександрівська (на честь цесаревича Олександра). Хід робіт контролював особисто Павло Демидов, що тоді головував у міській думі.
Автором проекту став відомий київський архітектор Володимир Ніколаєв.
Дореволюційні часи
Перша черга проекту була завершена вже через рік. 23 листопада 1875 року її освятили, а вже через три дні почався прийом пацієнтів. В той час лікарня знаходилась у двох дерев’яних бараках на 65 ліжок. Там надавали стаціонарну, амбулаторну і швидку медичну допомогу. На утримання медичного закладу щорічно виділялось 15 217 рублів. Першим директором лікарні став медик, учений Юлій Мацон. До речі, саме він почав першим в Києві видавати статистичні таблиці народжуваності та смертності.
Звісно, два бараки важко назвати повноцінною лікарнею, однак в такому скромному вигляді Олександрівська пробула недовго. Тим більше, що з кінця 80-х років XIX сторіччя вона стала базою медичного факультету університету Святого Володимира.
У 1885 році з’явився корпус для клінік пропедевтики нервових та внутрішніх хвороб. Він мав два поверхи. А у 1891 дружина міського губернатора Демидова Олена Петрівна дала кошти на будівництво дитячої лікарні. На чолі педіатричної клініки був лікар, основоположник дитячої хірургії в Україні Василь Чернов. Він ще викладав на кафедрі дитячих хвороб у Київському університеті, головував у Київському Маріїнському дитячому притулку, а на Звіринці власним коштом влаштував денний притулок для дітей місцевих жителів.
У 1895 році на базі лікарні відкрився пологовий будинок. Перший в Києві. Загалом в медичному закладі до того часу вже було 190 основних ліжок, і 63 запасних на випадок епідемії. В 1901-1914 році почали працювати інфекційне, гінекологічне, урологічне та хірургічне відділення.
Але найбільш цінним ресурсом Олександрівської лікарні були її працівники. В свій час там працювали Василь Образцов та Микола Стражеско. Вони заснували третю терапевтичну школу в Росії та вперше діагностували та описали інфаркт міокарда при житті хворого. Киян лікували Василь Покровський, Федір Удінцев, Феофіл Яновський, Анатолій Зюков – це медики найвищого класу, відому у всьому світі.
Михайлівська церква в Олександрівській лікарні
Традиційно на території лікарень будують церкви. Не став виключенням і медичний заклад на Кловському плато. У 1893 році неподалік від медичних корпусів освятили місце для будівництва церкви на честь святителя Михаїла. Роботи профінансував почесний громадянин Києва, меценат Михайло Дегтерьов.
Проект релігійної споруди розробив Володимир Ніколаєв. Храм мав міцні стіни товщиною більше 2 метрів, паркетну підлогу, широкі гранітні сходи перед входом. Михайлівська церква була трьох престольною: головний престол був присвячений святителю Михаїлу, ще один на честь святого Олександра Невського, і святих Захарія та Єлизавети.
У 1895 році храм освятили. Його старостою був безпосередньо Михайло Дегтерьов. Його поховали в сімейній усипальниці на церковній території. В 1901 році вдова Єлизавета Дегтерьова профінансувала перебудову релігійної споруди. З західної сторони з’явилась симетрична прибудова, пізніше – дзвіниця. Дерев’яні підлогові балки замінили на металеві. Вже наступного року після закінчення реконструкції вдова померла. Вона похована також на території храму.
Свято-Михайлівська церква була не тільки релігійною спорудою, але й суспільним центром. При ній працювала благодійна організація, що допомагала хворим та нужденним.
З настанням більшовицького режиму для храму настали важкі часи. Його спершу пограбували. А в 1930 році на Великдень її майже повністю знищили. Такий от подарунок зробили собі комуністи Печерського району. Від будівлі залишились лише фундамент та цоколь. В трапезній та церковній конторі розмістили партком лікарні.
Лікарня в часи радянської влади
Після приходу більшовиків Олександрівську лікарню націоналізували. У 1922 році вона отримала нову назву: «14-та міська клінічна лікарня імені Жовтневої революції». До 1935 року фінансування медичного закладу було мізерним. Однак пізніше, з 1935 року ситуація дещо покращилась. В 1937 році з’явився корпус поліклініки.
В часи Другої світової війни лікарня продовжувала свою діяльність, близько ста медичних працівників пішли на фронт, серед них професори Андронік Чайка, Іван Іщенко, Микола Дудко.
Після війни почався період бурхливого розвитку Жовтневої лікарні. Першим директором в післявоєнний час став Степан Сологуб, і він приклав багато зусиль для відродження медичного закладу. В 1946 році повноцінно працювало вже 17 відділень, лікарня стала науковою базою для медінституту.
У 1970-х роках почалась грандіозна реконструкція, що тривала близько 20 років. Були добудовані наявні й зведені нові корпуси: неврологічний, терапевтичний, кардіологічний, інфекційний, лікувально-діагностичний, побудовані будівлі, у яких розмістилися допоміжні служби. Засновниками хірургічної й, зокрема, нейрохірургічної служби в лікарні стали Микола Волкович, Бабицький П. С. і Рустицький О. А.
Як і в дореволюційні часи, головною цінністю Жовтневої лікарні були талановиті лікарі. Саме там Юрій Єдиний розробив метод екстракорпоральної ударно-хвильової літорепсії, завдяки якій у всьому світі лікують сечокам’яну хворобу без хірургічного втручання.
В стінах цієї лікарні професор Михайло Коломойченко вперше в Україні провів операцію, в ході якої створив штучний стравохід з товстої та тонкої кишок. Один із співробітників лікарні Андронік Чайка став засновником урологічної служби в Україні.
Жовтневу лікарню не оминула аварія на ЧАЕС. Одразу ж після вибуху саме туди прибували автомобілі з мешканцями Прип’яті і співробітниками атомної станції. На базі медичного закладу були організовані три пункти санітарної обробки. Тоді допомогу отримало близько 18 000 постраждалих. Медики, які тоді працювали на санітарних пунктах обробки в 1997 отримали посвідчення ліквідаторів категорії «Г».
Під час голодування студентів на граніті Жовтнева лікарня здійснювала медичний огляд протестантів. Лікарі перевіряли стан здоров’я голодуючих, і з 4 до 17 жовтня госпіталізували 6 осіб.
Часи незалежності
В незалежній Україні лікарня продовжила працювати. Була відновлена Свято-Михайлівська церква. В 2007 році медичному закладу повернули першу назву – Олександрівська клінічна лікарня.
Сьогодні вона є одною з найбільших лікарень Києва. Розрахована на 1225 ліжок, там працюють 53 служби та 10 центрів. Навіть через 140 років після заснування цей медичний заклад продовжує невтомно боротись за життя та здоров’я своїх пацієнтів.
Автор і фото: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
