Зараз актуально шукати нові архітектурні форми, поєднувати несподівані речі та намагатись раціонально використовувати наявні ресурси, зокрема простір. В Києві ще у середині 18 століття вже слідували цим трендам – була побудована унікальна надбрамна церква. Не шукайте її на картах міста, вже розібрана на цеглу. Але згадати про цю архітектурну родзинку міста все ж варто.
Отже, Київ 1136-1146 роки. Місто стало ареною міжусобної боротьби. Престол зумів зайняти чернігівський князь Всеволод Ольгович. Новий правитель Київської Русі у передмісті своєї столиці заснував Кирилівський монастир. Зараз це район метро Дорогожичі.
Причому, цей монастир служив заміською резиденцією та родинною усипальницею для Ольговичів. Після смерті київського князя, його дружина Марія Мстиславівна збудували на пам`ять про чоловіка Кирилівську церкву. Це сталось у 1150 році. Вона, до речі, стоїть і нині.
Монастир в ті буремні часи був дещо схожий на фортецю. Монголо-татарська орда не давала розслабитись захисникам Києва. Тож територія Кирилівського монастиря була оточена фортечними стінами з дерева. Але це не вберегло його від розорення у 1240 році.
Довгі століття святиня часів Київської Русі була зруйнована та забута. Аж у 1605 році під патронатом Костянтина Острозького почалась відбудова Кирилівського монастиря. Пізніше ним опікувався гетьман Іван Мазепа. І завдяки йому наприкінці 17 століття це був другий за багатством монастир в Києві. Перше місце займала Києво-Печерська лавра.
У 1734 році сталась масштабна пожежа. Були зруйновані майже всі дерев`яні будівлі: церква, братські келії, трапезна. Однак, такий важливий, багатий та старовинний монастир не можна було лишати у вигляді похмурого згарища. Реставрацію доручили архітектору Івану Григоровичу-Барському. Ось ми і підійшли впритул до надбрамної церкви.
Григорович-Барський у 1760 році відновив зруйновані келії, трапезну та корпус архімандрита. Крім того, він звів муровану стіну навколо монастиря. Одним з нових головних акцентів відновленого монастиря стала триярусна надбрамна Благовіщенська церква-дзвіниця.
Це була дійсно унікальна споруда. На першому ярусі вона представляла собою браму, на другому – церкву, а на третьому – дзвіницю. Причому до церкви вели парадні відкриті сходи.
Два нижніх яруси були побудовані у класичній для українського бароко формі. Храм був прикрашений високими бароковими карнизами, пілястрами з коринфськими капітелями, декоративними нішами та ліпниною. Церква була неймовірно урочистою та гарною.
Свято-Троїцький Києва-Кирилівський монастир був ліквідований у 1784 році. Однак унікальна церква продовжувала працювати. Вона вистояла навіть у пожежі 1849 року. Лише була дещо відремонтована.
У 1929 році вся територія монастирю була оголошена державним заповідником. А у самій церкві планувалось створити музей Григоровича-Барського. Здавалось, що надбрамна церква вистоїть, вона ж бо вже існувала декілька століть, пережила пожежу, знаходилась на території державного заповідника, ще й була створена іменитим архітектором.
Але що для радянських загарбників якась там унікальна архітектурна на релігійна споруда? У 1937 році її розібрали на цеглу. Її майже 190-літня історія закінчилась під більшовицьким натиском.
Мури та в`їздну браму, до речі, теж розібрали. Мабуть, в СРСР цегла була корисніша за культуру.
У 1999 році надбрамна церква була внесена до програми відтворення визначних українських храмів. Архітектор Юрій Лосицький навіть створив проект відновлення. Він, до речі, відомий тим, що відбудував Михайлівський Золотоверхий. Але вже протягом 20 років роботи так і не почались.
Все що лишається, це роздивлятись старі фотографії.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
