Як пов’язані між собою білборди, які рухаються і показують два різних зображення, та скульптури, виконані в стилі кубізму, що виставляються в найкращих музеях Нью-Йорка? Відповідь містить в собі всього два слова: Олександр Архипенко. Це скульптор з Києва, який започаткував нову течію в скульптурі та здобув всесвітню славу.
Парадокс полягає в тому, що один із найвідоміших скульпторів XX сторіччя, чиї роботи досі є сучасними та актуальними, майже не відомий на своїй батьківщині. Його роботи продаються на аукціонах за мільйони доларів, а в часи СРСР він потрапив під дію цензури.
Олександр Архипенко народився в Києві у 1887 році. Він був молодшим сином професора Київського університету Порфирія Архипенко. Змалку юнак відчував потяг до мистецтва. Існує навіть легенда про те, що одного разу батько Олександра приніс додому дві великі однакові вази для квітів. Хлопець поставив їх поряд та побачив третю уявну вазу, утворену пустотою. Пізніше він буде використовувати цей прийом в своїй творчості.
Протягом трьох років навчався у Київському художньому училищі. Однак навчання не закінчив, був виключений у 1905 році за участь в учнівському страйку. Він не надто засмутився. Оскільки викладачі в училищі були аж занадто консервативні, закриті до нових віянь в живописі. До речі, учням, необхідно було приносити керівництву навчального закладу посвідчення про те, що вони пройшли таїнство сповіді. За три роки студент Архипенко тричі приносив такі документи, підписані протоієреєм церкви Університету Святого Володимира.
У 1906 році Олександр продовжує навчання у Сергія Світославського. Тоді ж разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку в Києві. Одного разу йому один поміщик замовив скульптуру на вільну тему. Юнаку було 19 років і він дав волю фантазії. Архипенко створив з теракота чоловічу скульптуру та покрив її червоною емаллю. Фігура чоловіка було гротескною, перебільшеною. Він виставив своє творіння в одному із сільських магазинів, а на дверях написав, що селяни та робітники можуть відвідати виставку за зниженою ціною. Не забарився поліціянт. Він першим завітав на виставку, однак не насолоджуватись мистецтвом, а дізнатись про причини пільг для селян та робітників. Потім він помітив червону скульптуру та побачив у кольорі дивний символізм.
Сміливі ідеї юнака не знайшли прихильності в Києві. Тож у 1906 році він їже до Москви. Там продовжив навчання у Московському училищі живопису, архітектури, та скульптури. Але вже через два роки у 1908 покидає Російську імперію та їде до Парижа.
Олександр Архипенко вважав, що це тимчасово і він просто їде вчитись. Та він емігрував назавжди. У 1908-1914 році мешкав в інтернаціональній колонії митців «Вулик». Архипенко їхав за досвідом, проте його сміливі ідеї та неповторний стиль привабили учнів та послідовників. Вже в 1911 році в Салоні Незалежних він виставив свої скульптури Олександрою Екстер, Малевичем, Пікассо.
Переломним стало знайомство з Гійомом Аполлінером. Після виставки та схвального відгуку від авторитетного критика, Архипенко увійшов до мистецької еліти Франції. Юнак який приїхав до Парижа в пошуках наставника у 1910 році відкрив власну школу. У 1914 році робота Архипенко потрапила на передовицю газети Безансон. Про Олександра Архипенко говорила вся Європа.
У 1912-1914 році батько скульптурного кубізму викладав у власній шкоді мистецтв. Він вчив по-новому використовувати простір, не боятись пустоти, поєднувати різні матеріали і фактури. Архипенко переконував, що завдання митця не копіювати реальність, мовляв для цього існує фотографія, а вигадувати її.
У 1920 році чоловік взяв участь у 12 Венеціанському бієнале. Він був першим українцем, якого туди запросили. Скульптор отримав в своє розпорядження велику залу, де виставив 85 власних скульптур та малюнків. Італійська публіка не надто схвально оцінила роботи прогресивного митця. Тим не менш, байдужим не лишився ніхто. Католицький патріарх Венеції П’єтро Ла Фонтен навіть заборонив своїм прочанам відвідувати виставку, тим самим зробивши їй найкращу рекламу.
Завдяки тому фурору, який він викликав у Венеції, Олександр Архипенко зумів відкрити власну школу в Берліні, а у 1923 році переїхати у США. До речі, до Америки він поїхав ще з українським паспортом. Лише через 5 років отримає американське громадянство.
В США він вигадав особливий вид картин, так звану «архіпентуру». З допомогою спеціального пристрою художник міг змінювати зображення на полотні, що складалось з нарізаних та підсвічених смуг. Свій винахід він навіть запатентував на 17 років. «Архіпентуру» змогли гідно оцінити лише через багато років. Зараз цей винахід використовується для створення біл бордів.
Кар’єра скульптора стрімко розвивалась в США. Він багато викладав у Чиказькому інституті мистецтва та дизайну. На Всесвітній виставці «Століття прогресу» в Чикаго у 1933 році був український павільйон. Один із залів оформили роботами Олександра Архипенко. Його колекцію оцінили в 25 тисяч доларів, велетенська на ті часи сума.
Однак він не втрачав зв’язку з Україною. У 1920-1930-х роках брав участь в українських виставках. Для парку в Чикаго створив пам’ятники Шевченку, Франку, Володимиру Великому. Коли дізнався про Голодомор, віддав одну зі своїх робіт в якості головного призу лотереї. Всі зароблені кошти передав постраждалим від сталінського геноциду.
Однак на Батьківщині після 30-х років ім’я Олександра Архипенко було заборонене. За океаном він читав лекції, провів більш ніж 130 виставок. Скульптор помер у 1964 році, його могила знаходиться в Нью-Йорку.
У 2000-х роках його скульптуру «Жінка, що розчісує волосся» на аукціоні Крістіс продали більш ніж за 2 мільйони доларів, «Блакитна танцівниця» коштувала колекціонерам 1,7 мільйона.
В Києві на честь Олександра Архипенко названо вулицю в Оболонському районі.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
