Метро “Вокзальна”: як будували найбільш завантажену станцію в Києві

Станція метро «Вокзальна» одна із найстарших в київському метро. Та це найбільш завантажена станція. Десятки тисяч людей щоденно спускаються по довгому ескалатору, проходять повз медальйони на стінах з історією Києва та їдуть по справам.

Станція здається сірою, трохи похмурою. Якщо провести опитування серед знайомих на мету «Яка твоя улюблена станція метро?», то навряд чи «Вокзальна» взагалі там з`явиться. А між тім, вона по-своєму дуже красива.

Будівництво станції

На початку 50-х років був оголошений конкурс проектів оформлення метро «Вокзальної». Причому конкурсів було декілька. У 1952 році переміг досить помпезний проект, рясно прикрашений з картою УРСР на стіні.

У 1958 році на другому конкурсі переможець був уже інший – Р. Погрєбной з Москви.

У 1956 році були розроблені проекти верхнього вестибюлю та ескалаторного залу (архітектори А. Добровольський та І. Маслєнков). До речі, будівля станції і цілому відповідає рендеру, вона є логічним продовженням пригороднього вокзалу, який на той час вже був готовий. Єдине, що там так і не з`явилась скульптура українки з хлібом-сіллю та шпиль.

Безпосередньо будівництво станції розпочалось у 1957 році.  І роботи не були простими. Під час прокладання тунелів на ділянці «Університет» – «Вокзальна» доводилось зважати на підземне русло річки Либідь. Традиційні способи не працювали в цьому випадку. Тунелі потрібно було прокласти під жилими будинками, дорогами, біля залізниці. Існувала небезпека появи пливунів, і як наслідок руйнування будівель на поверхні.

У грудні 1958 року почали використовувати кесонний метод прокладання тунелю. І поєднанні з технологією заморозки ґрунту цей метод працював. Суть полягала в тому, що під дією високого тиску вода «видавлювалась» і можна було прокладати тунель. Однак, завжди існував ризик так званої «кесонної хвороби» у робочих. Вона виникає через швидке зниження атмосферного тиску, в результаті чого виникають газові бульбашки в судинах і тканинах. У важких випадках призводить до паралічу і смерті. Тобто люди, що працювали в тунелях перегону «Вокзальна» – «Університет» – герої, вони ризикували життям.

І одного разу ризик був особливо великим. При будівництві другого тунелю, проходчики натрапили на пливун. Вода швидко почала литись в тунель, тиск в кесоні був дуже високим. Це могла бути справжня трагедія. Небезпечну ділянку перекрили замороженим масивом у формі хреста, а сам тунель був опущений на 1,4 метри. Так  повільно, складно, з постійним ризиком другий тунель був створений. Прокладання тунелів закінчилось 15 грудня 1959 року. Для порівняння, на станції «Хрещатик» вже був змонтований перший ескалатор.

Оформлення станції

Підземний вестибюль оформлений за проектом Є. Катоніна, художника А. Мизіна, і команди архітекторів у складі І. Шемсединова, В. Єжова, В. Скугарєва.

За задумом авторів проекту, станція метро «Вокзальна» повинна була відображати всі головні віхи в історії Києва. Це завдання було вирішено шляхом створення бронзових круглих щитів з історичними барельєфами.

Щити створював художник Олександр Мизін. Інші роботи знаходяться в Національному художньому музеї України, та в приватних колекціях у Великобританії.

Повернемось до «Вокзальної». Художник використав метод тонкого графічного малюнку. Там зображені такі сцени:

• Давньоруські витязі;
• Переяславська рада;

• Селянське повстання;
• Влада Радам (у 90 була з цього щита степли напис «Вся влада Радам, Мир-народам»);

• Воз’єднання українських земель 1939 року (у 2018 з нього стерли зображення Леніна);
• Велика Вітчизняна війна;

• Дружба народів;
• В сім’ї вільній, новій (у 2018 стерли зображення серпа і молота)
• 

На торці станції був розміщений великий герб УРСР. Тепер його, звісно, немає.

Окрім щитів, що є домінантою естетичного оформлення «Вокзальної», на станції присутні ще й інші прикраси. Це хвилясті вентиляційні решітки, світильники в касовій залі

Платформи станції були покриті асфальтом, там стояли урни.

Станція метро була відкрита 6 листопада 1960 року. І до 1963 – вона була кінцевою, потяги робили розворот через з’їзд за станцією.

З того часу пройшло багато років. Пасажиропотік виріс в багато разів, одного давно не достатньо. Декілька разів були проведені тендери на будівництво другого виходу з станції, проте результату доки нема.

Автор: Марина Пєтушкова 

Фото: tov-tob.livejournal.com, Вікіпедія