24 вересня у 1941 році центральні вулиці Києва були підірвані радянськими військами.
Роботами по мінуванню столиці керував генерал-лейтенант Андрій Власов. Інженерне управління 37-ї армії підрозділу військ НКВС розвернуло широку програму по мінуванню міста. Працювало декілька диверсійних груп, в тому числі група Івана Кудрі – «Максима». Вперше були використані радіокеровані вибухові пристрої.
Звісно, роботи велися в умовах сурової секретності. Проте кияни швидко почали підозрювати, що насправді відбувається. На задньому плані зруйнований міст Вибухівка була закладена під всі електростанції, водогін, залізничні об’єкти, станції зв’язку, мости через Дніпро, важливі адміністративні будинки. Крім того, знищенню підлягали деякі пам’ятки. Вибухівку розмістили в підвалах Оперного театру, Будинку вчителя, Успенського собору, хмарочосу Гінзбурга. Софійський собор врятувало диво та самовідданість архітектора Олександра Повстенко. Він тоді був директором заповідника. І коли мінери із вибухівкою приїхали у святиню, та попросили проходу у «підвали Софії», чоловік відповів, що таких просто не існує.
Частини Червоної армії почали покидати місто 17 вересня. В той же день перестали працювати всі електростанції та водопровід. Були підірвані мости через Дніпро. Місто залишилося некерованим. Проте розбій тривав недовго. Німці зайшли в місто через два дні, 19 вересня. Гурт людей з антирадянськими настроями зібрався на площі Калініна (зараз Майдан Незалежності) для зустрічі фашистських військ. Проте зустріч перервав вибух. Була підірвана дзвіниця Печерської лаври, під уламками загинуло близько 40 німців. Зруйнований Успенський собор Наступного дня, 20 вересня, на повітря злетіла підпірна стіна оглядового майданчика Верхньої Лаври.
Києвом ширились чутки, що якщо увімкнути електрику, то буде підірване все місто. Проте, як виявилось, електрика тут ні до чого. Німецькі сапери почали розмінування тих будинків, про які їм стало відомо. Вони затримали радянських мінерів, в тому числі командира підрозділу спецмінування Б. Левченко. Лейтенант не лише видав план розташування вибухівки, але й взяв активну участь в розмінуванні. Завдяки цьому були врятовані Оперний театр та багато адміністративних споруд. Цікаво, що окупанти врятували Будинок вчителя, де на той час знаходився музей Леніна. З меморіалу радянського вождя було винесено три тонни тринітротолуолу.
Комендатура німців розташувалась в будинку готелю «Спартак» на Хрещатику. А поряд був магазин «Дитячий світ». За наказом окупаційної влади містяни туди зносили всі радіоприймачі. І 24 вересня після обіду пролунав гучний вибух. «Дитячий світ» був підірваний, від детонації спрацював вибуховий пристрій у готелі поряд. В результаті загинуло близько 300 німців та було знищено десятки автомобілів. Проте набагато більше загиблих було серед мирного населення. Від вибуху почалася пожежа, що знищувала центр міста протягом 5 днів.
25 вересня німці організували евакуацію жителів центральних вулиць та підірвали декілька будинків, щоб зупинити розповсюдження пожежі. Ситуація ускладнювалася тим, що в місті не працював водопровід, води не було. Німці поставили на набережній свої пожежні автомобілі та качали воду з Дніпра.
Довгі шланги проходили через Піонерський (зараз Крещатий) парк. Але підпільники декілька разів перерізали шланги. Вогонь палав до 29 вересня. Пожежа в центрі міста В результаті пожежі були знищені:
• всі будинки на непарній стороні Хрещатика від 5 номера до Бесарабської площі;
• Парна сторона вулиці від Майдану Незалежності до вулиці Б. Хмельницького;
• Ліва сторона Майдану повністю;
• Частина Інститутської вулиці;
• Частина площі ім. І. Франко;
• вул. Городецького;
• вул. Станіславського;
• вул. Заньковецької;
• вул. Прорізна;
• Нижня частина Лютеранської вулиці.
Після того, як пожежа закінчилась, німці підірвали частину будинків, чиї фасади могли впасти. Київ за ці страшні дні втратив 5 кращих кінотеатрів, театр юного глядача, театр КОВО, кінний цирк, радіотеатр, консерваторію, музичну школу, центральний поштамт, будинок місцевої ради, 2 великі універмаги, 5 ресторанів та кафе, 5 найбільших готелів, центральну міську залізницю, будинок архітектора, будинок учених, типографію, взуттєву фабрику, середню школу. У загальному рахунку 940 великих жилих та адміністративних будівель перетворилися на згарище. А скільки було знищено цінних документів, архівів, витворів мистецтва – неможливо порахувати. Лише в консерваторії у вогні загинув великий орган і 200 роялей.
